Два тижні за кермом і вісім тисяч кілометрів дороги: на Прямому стартував спецпроєкт UA30

 Джерело

29 липня на телеканалі “Прямий” вийшла перша серія спецпроєкту UA30. Автор та ведучий тревел-блогу Олександр Федченко розповів нам про найцікавіші куточки нашої держави.

– Ви самі обирали ці точки?

Так, ми самі обирали. Це було доволі складно теж. Тому що хотілося показати щось, з одного боку, ексклюзивне. З іншого – популярне. Але це ті точки, в яких точно не всі побували. Вони їх напевно бачили десь в інтернеті, можливо, на якихось листівках, але туристів там небагато. І ми намагалися знайти саме такі точки. І я думаю, що нам вдалося. Сьогодні ми перші чотири побачимо.

– Як на вас справило те, що ви там побачили? Ви ж для себе також щось відкривали?

Безумовно. В більшості цих точок я теж не був. Тому що це був ще такий особистий інтерес. Я ніколи не думав, що наша країна така велика. Чесно кажучи, я не уявляв. Ми розуміємо, що ми найбільша країна Європи. Ми розуміємо, як багато місця ми начебто займаємо на карті світу. Але коли ти сідаєш в автомобіль і починаєш їхати, два тижні без зупинки. Ми знімали кожного дня два тижні, ми їхали по країні. І коли бачимо на одометрі автомобіля практично 8000 кілометрів – це вражає. Це було складно. Але все ж таки емоції, які постійно кожного дня ми отримуємо, вони додавали сили. Хотілося знімати ще і ще.

– А там тільки види чи люди?

Ні, там, звісно, люди. Це проект не тільки про види, про місця, а це і про долі, про людей, про нас різних абсолютно українців. Там ми можемо прослідувати історію. Там дуже багато цікавого.

– Там ви показуєте людей з їх історією? Тобто це якісь долі?

Так. В деяких серіях ми будемо показувати саме долі, саме традиції людей. Наприклад, буде серія, де ми піднялися на високогірну сироварню. Щоб туди добратися, потрібно було їхати на підводі, тому що жоден автомобіль туди не може під’їхати. Там дороги взагалі немає… Вони сказали, що справжня бринза може робитися на висоті 900 метрів. Якщо це вже нижче, то це не справжня бринза.

І коли це все бачиш, доторкаєшся до цього своїми руками, бачиш своїми очима, то не віриш, що це у нас в Україні. Наприклад, вони вірять, що вогонь потрібно добувати не сірниками, не запальничкою, а вони добувають його вручну. Ми розкажемо, чому так. Це довга історія. Тому що там потрібна жива ватра, вона повинна горіти роками, вони за нею слідкують. Але вручну. Уявляєте собі, ХХІ сторіччя, а вони таким чином паличками добувають цей вогонь.

– Це якийсь театр чи для себе?

Ні-ні, це для себе. Це реально традиції, які йдуть з покоління в покоління вже сотні років.

– А ці люди заможно живуть? Вони якісь гроші мають?

Я не знаю, як живуть їх сім’ї. тому що жінок на сироварні нема. Це теж традиція. Вони там не з’являються, вони реалізують цей сир. Можливо, вони там живуть більш-менш. А ті умови на сироварні просто жахливі. Це теж ви побачити. Я був більше ніж здивований. Це жахливі умови насправді. І ці люди заходять туди ранньою весною і спускаються з цих гір практично взимку.

– І розкажіть ще про якесь місце.

Мене здивувало місце цікаве – це в Соледарі підземне місто. Я ніколи не знав, що в місті Соледар на Донбасі є величезне місто, яке знаходиться під землею на глибині 200 метрів. Це сольові шахти. Це місто зі своїми дорогами, на дорогах є правила дорожнього руху, стоять знаки. Там є свої храми, там є кімнати, величезні просто кімнати в 35 метрів висотою. Я був настільки вражений. Я навіть не уявляв, що це взагалі можливо.