За 26 днів війни російські військові майже стерли з землі місто Маріуполь. Щодоби окупанти скидають від 50 до 100 авіабомб на будинки цивільних. Понад 80% інфраструктури Маріуполя пошкоджено або знищено, з цих 80% — близько 40% не підлягають відновленню.
Ще місяць тому у найбільшому місті на березі Азовського моря вирувало життя. Люди поспішали на роботу, багато сміялись, закохувались та натхненно мріяли. Проте нині там чутно лише потужні вибухи та автоматні черги, після яких настає мертва тиша. І так по колу. Позаочі Маріуполь вже почали називати містом-привидом.
Місцева журналістка Надія Сухорукова не евакуювалася з рідного Маріуполя. Вона активно веде сторінку у фейсбук, де кожного дня розповідає, як прожила ці страшні 24 години.
В її історіях багато пилу, сліз, страху та, зрештою, смерті.
Одну зі схожих заміток Надії Сухорукової за 19 березня 2022 року редакція «Вечірнього Києва» публікує, аби якомога більше людей побачили життя маріупольців з приходом «руского міра»:
***
«Я виходжу надвір у перервах між бомбардуваннями. Мені треба вигуляти собаку. Вона постійно скиглить, тремтить і ховається за мої ноги. Мені постійно хочеться спати. Мій двір серед багатоповерхівок тихий і мертвий. Я вже не боюся дивитися довкола.
Навпаки, догоряє під’їзд сто п’ятого будинку. Полум’я зжерло п’ять поверхів і повільно жує шостий. В кімнаті вогонь горить обережно, як у каміні. Чорні обвуглені вікна стоять без шибок. З них вивалюються обгризені полум’ям фіранки. Я дивлюся на це спокійно та приречено.
Я впевнена, що скоро помру. Це питання кількох днів. У цьому місті всі постійно чекають на смерть. Мені тільки хочеться, щоб вона була не дуже страшною. Три дні тому до нас приходив друг мого старшого племінника та розповідав, що було пряме потрапляння до пожежної частини. Загинули хлопці та рятувальники. Одній жінці відірвало руку, ногу та голову. Я мрію, щоб мої частини тіла залишилися на місці навіть після вибуху авіабомби.
Не знаю чому, але мені це здається важливим. Хоча, з іншого боку, ховати під час бойових дій все одно не будуть. Так нам відповіли поліцейські, коли ми зловили їх на вулиці й спитали, що робити з мертвою бабусею нашого знайомого. Вони порадили покласти її на балкон. Цікаво, на скількох балконах лежать мертві тіла?
Наш будинок на проспекті Миру єдиний без прямих влучень. Його двічі по дотичній зачепило снарядами, у деяких квартирах вилетіли шибки, але він майже не постраждав, і у порівнянні з рештою будинків виглядає щасливчиком.
Весь двір покритий кількома шарами попелу, скла, пластику та металевих уламків. Я намагаюся не дивитись на залізну «дурницю», що прилетіла на дитячий майданчик. Думаю, це ракета, а може — міна. Мені байдуже, просто неприємно. У вікні третього поверху бачу чиєсь обличчя і мене пересмикує. Виявляється, я боюсь живих людей.
Мій собака починає вити і я розумію, що зараз знову стрілятимуть. Я стою вдень на вулиці, а довкола цвинтарна тиша. Немає ні машин, ні голосів, ні дітей, ні бабусь на лавках. Помер вітер. Кілька людей тут все ж таки є. Вони лежать збоку будинку та на стоянці, накриті верхнім одягом. Я не хочу на них дивитись. Боюся, що побачу когось зі знайомих.
Я намагаюся заплакати, але мені не виходить. Мені шкода себе, моїх рідних, мого чоловіка, сусідів, друзів. Я повертаюсь у підвал і слухаю там мерзенний залізний скрегіт. Минуло два тижні, а я вже не вірю, що колись було інше життя.
У Маріуполі, у підвалі, продовжують сидіти люди. З кожним днем їм все важче виживати. Вони не мають води, їжі, світла, вони навіть не можуть вийти на вулицю через постійні обстріли. Маріупольці мають жити. Допоможіть їм. Розкажіть про це. Нехай усі знають, що мирних людей продовжують убивати».
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»
рф завдала масованого удару по Києву балістикою, крилатими ракетами та дронами
Київ під російською атакою дронами - КМВА
рф атакувала енергетику у Києві, досі 30 тисяч знеструмлених
До 78 людей зросла кількість постраждалих внаслідок масованої атаки рф на Київ, дві людини загинули