У історії України 18, 19 та 20 лютого 2014 року стали у переліку скорботних дат і надзвичайно трагічних подій. Саме у ці дні у центрі столиці відбулись розстріли мирних протестувальників озброєними силовиками антиукраїнської влади.
На Майдані Незалежності в Києві 21 лютого відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали «Небесною сотнею».
Під час прощання лунала жалобна пісня «Плине кача» в обробці «Піккардійської терції».
Звання Героя Небесної Сотні присвоїли 107 особам.
Віктор Швець, один з Героїв Небесної Сотні, який загинув на Майдані 19 лютого 2014 року у віці 58 років. У його тілі виявили дві кулі калібру 9 мм.
Його історію кореспондентка «Вечірнього Києва» записала зі слів вдови, Тамари Швець, яка нині мешкає у Гатному під Києвом.
Віктор Швець — киянин, вчився у школі № 98. Згодом пішов у армію, став відомим спортсменом в академічному веслуванні. Служив у спорті, захищаючи честь Київського військового округу.
Пані Тамара, у розмові з кореспондентом «Вечірнього Києва», розповіла, що чоловік був у олімпійській збірній 1980 року з академічної греблі. Віктор був неодноразовим чемпіоном та призером змагань, володар чотирьох кубків України з академічного веслування.
Завершивши спортивну кар’єру, служив у Київському вищому артилерійському училищі, а з 1987 року — старшим мічманом на атомному підводному човні Північного флоту СРСР, де відповідав за обслуговування радіотехнічних приладів.
Певний час ще працював у спорті. Вже після його загибелі проходили Всеукраїнські змагання Кубка на честь Віктора Швеця у Дніпрі, а також у Києві.
Віктор Швець та його дружина — учасники двох Майданів. Пані Тамара поділилась спогадами про те, як вони з чоловіком прийшли на перше Віче, яке збиралось у парку імені Тараса Шевченка, а потім рушили на Майдан.
«Той дух Майдану передати неможливо» Це треба тільки пережити», — каже жінка дев’ять років поспіль. «Коли чужі незнайомі досі люди, почувались, як рідні. Таке не буває просто так. Над Майданом було благословення».
Подружжя Швець ходило на всі віче, одного разу до них підійшов чоловік і поцікавився російською, де тут намет з Севастополя. Пані Тамара розпитала у нього, хто він є. Виявилось, що це військовий з Криму. Він зізнався, що нікому не вірить, захотів сам переконатись: що відбувається у Києві, на Майдані.
«Як і всіх, ми його пригостили гарячим чаєм і Віктор запитав: «Ну, як себе тут почуваєте?» Севастополець сказав коротко: «Я у захваті!»
Але Майдан переживав і дуже драматичні дні. Для подружжя Швець таким особливим став день, коли загинув Сергій Нігоян. Річ у тому, що Віктор і Тамара втратили сина, він був прикутий 13,5 років до ліжка через те, що невдало пірнув і дістав травму хребта. Можливо, саме тому загибель 22-річного Нігояна пережили, як власну втрату, дуже болісно.
Пані Тамара згадує, що вони багато одягу та продуктів передавали тим, хто жив у наметах. Одяг — віддавали особисто, а харчі несли до польових кухонь, адже бували дні, коли влада перекривала доступ машин до Майдану. Тоді люди купували навколо у гастрономах все, що можна і несли до Будинку профспілок.
Останні два Віча, за словами пані Тамари, її чоловік був дуже схвильований, було відчуття, що насувається біда.
У той день, 18 лютого подружжя Швець зустріло у себе вдома, у Гатному, під Києвом.
«Чоловік ремонтував автівку, а я дивилась по телевізору, що відбувається на Майдані. Коли він зайшов до будинку, я йому сказала: «Там вбивають людей, а ми сидимо вдома!»
За кілька хвилин Віктор Миколайович вдягнувся і сказав, що їде до Києва маршруткою, дружину твердо попросив залишитись.
Пані Тамара поділилась спогадами з «Вечірнім Києвом» про той вечір. За її словами, о 19:00 чоловік зник зі зв’язку. А о 22:37 її телефон знов задзвонив.
Вона почула надзвичайно спокійний голос Віктора: «Со мной все хорошо…» Вона перепитала у чоловіка, де він і що з ним, у відповідь почула знов «Со мной все хорошо. Тут очень шумно…»
Пізніше, під час слідства, вона дізналась, що чоловік був живий і у свідомості до 00:30 19 лютого.
Його, як сьогодні вже встановили, смертельно поранили снайпери на Інститутській. «Трохи вище Музею медуз. Між сценою та стелою навпроти його поклали на піддон, з якого зняли каміння і понесли на Михайлівську, повз готель „Козацький“, де була швидка. Що відбувалось у швидкій — я здогадуюсь, але не маю права вам розповідати те, що почула на допитах…»
Відтак, днем смерті її чоловіка, стало 19 лютого.
Жінка дуже хоче відновити все, що відбувалось у проміжки, коли чоловік був поза зв’язком. У його грудях було два кульових поранення. Хто зробив ті постріли?
Тамара Швець — постійно відвідувала усі суди. За її словами, на 9 рік після трагедії, яка відбувалась у центрі Києва, слідство завершене тільки по 20 лютого. Відбулись усі слухання, судді пішли у дорадчу кімнату, де можуть бути стільки часу, скільки потрібно для винесення вироку.
«Достеменно відомо з п’яти беркутівців, по трьох. Родичі навіть знають хто кого вбив. Пригадуєте, як знайшли зброю у водоймі? По номерах і встановили, у кого вона була…» — розповіла жінка.
Щодо Віктора Швеця, наразі слідство триває. Пані Тамара каже, що поведінка підозрюваних зухвала.
Підозрювані, за її словами, неодноразово заявляли, що буде реванш і вони «закінчать справу з майданівськими недобитками.»
Жінка впевнена, що вони сподівались на перемогу пропутінських сил навесні 2022 року. Але Україна вистояла.
Віктору Швецю надане звання Героя України.
Його вдова з жінками з Гатного та Києва відвідує лікарні, де ставлять на ноги поранених військових з фронтів російсько-української війни.
Вона зізнається, що особливо важко тим, у кого перші дні після ампутації кінцівок. Жінки-киянки, які приходять до поранених намагаються з ними більше говорити, розповідати про те, що без ЗСУ немає України. І так, вони починаються спілкуватись, виходячи з суцільного болю і шоку. А потім просять їх приходити ще.
Тамара Швець підтримує усі ініціативи родин Героїв Небесної Сотні. У День Злуки вона була серед тих, хто вийшов на Ходу пам’яті, щоб зі світлинами загиблих майданівців, вшанувати пам’ять кожного. Від місця вбивства Михаїла Жизневського і до позначених у центрі Києва місць, де загинули інші.
Тамара Швець та її донька Олена шукають свідків вбивства їх чоловіка та батька.
Жінка зізнається, що впевнена, якби її чоловік не загинув на Майдані, він був би сьогодні із захисниками України.
Вона вважає за потрібне розповідати про події, очевидицею який була під час Революції Гідності. Жінка є головою ГО, яка активно бореться за збереження пам’яті про Героїв Небесної Сотні, за соціальну справедливість щодо сімей загиблих й поранених, як майданівців, так і учасників бойових дій на комітетах ВРУ, на організованих зустрічах з вищих керівництвом держави й в судах.
Є членом обласної комісії із надання соціальної допомоги сім’ям загиблих, дітям-сиротам Київщини.
А про Героїв Небесної Сотні, як і про нинішніх захисників пані Тамара каже:
«Вони потрібні нам усім, бо вони самі є історією і носіями правди про неньку Україну».
До слова, у Києві 18 лютого 2023 року, вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
"Флеш" показав мапу загрози реактивних "шахедів": у "червоній зоні" частково столичний регіон і низка областей
У Києві пролунали вибухи на тлі ракетної загрози
У столиці запровадили обмеження для руху вантажівок через спеку
Частина Києва опинилася без світла через аварію - ДТЕК