Сьогодні, 29 червня, Руслана Лоцман, заслужена артистка України, громадська діячка, волонтерка та популяризаторка української пісні дасть «секретний концерт» з симфонічним оркестром Суспільного. Так вже склалось, що у час війни з метою безпеки не оголошують місце проведення заходів, на які збираються люди. Але підготовка до концерту триває на повну. Співати з оркестром Руслана буде не сама, а з двома маленькими доньками, Оріяною та Миладою.
Їхнє тріо згуртувалось впродовж європейського турне, яке підтримували осередки української діаспори. Впродовж тридцяти днів Руслана Лоцман з дітьми виступала у шести країнах Європи. У Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії. Чому співачка, фольклористка, педагог і багатодітна мама зважилась на далеку поїздку і чи отримала результат, на який розраховувала? Про це, а також реакцію на українську пісню у Європі в час війни поспілкувалася з Русланою Лоцман журналістка «Вечірнього Києва».

— Руслано, важка була подорож?
— Ми з чоловіком та трьома дітьми долали за день по 500-800 кілометрів. На зупинках ми «підзаряджались» і давали концерти. Отак, поки доїхали до Барселони, де у нас пройшов фестиваль дорогою заробили на один тепловізор вже. Ми їх з початку війни передаємо військовим. Такі, як вони просять.
— Кінцевою точкою подорожі була Барселона? Чому?
— Там є українська школа «Мрія». Ми з ними в Українському домі у Києві проводили Міжнародний фестиваль українського мистецтва «Вишиванка — Берегиня».
Наступного року мали виступати у Барселоні, на День вишиванки, але почалась війна. Розумієте, «Мрія» це школа, де діти хочуть навчатись українською. вони народились і живуть за межами України, але хочуть знати та співати українські пісні. Вони живуть в іншомовному середовищі, а у нас була одна умова — співати українською. Тож ІІІ Міжнародний фестиваль українського мистецтва «Вишиванка — Берегиня» провели таки цьогоріч саме у Барселоні. Володарка Гран Прі Вікторія Гарванко (м.Мадрид) має мрію — заспівати пісню Перемоги на IV Міжнародному конкурсі в Україні.

— Ви під час поїздки спілкувались з учнями та викладачами таких шкіл?
— Так. Їх чимало у Європі. І ми з ними знайомились, організовували виступи. Є чимало шкіл при церквах, так звані суботні школи. У Римі є українська греко-католицька школа. При соборі Софії. Вони намалювали пісенне дерево, як у нас у світлиці на Черкащині. Почіпляли рушники, назвали це «Пісенна світлиця при Софії».
А ми їм подарували наш «кошик пісень», з якими я ходжу по різних школах. Студенти також використовують цей кошик. Там 500 пісень, по слову можна вгадати пісню. Пізнавальний у нас вийшов тур. Ми проводили зустрічі у діалогах з людьми. Ми співали, щоб традиція українського співу йшла у родини.

— Що вас вразимо найбільше?
— Неподалік Венеції спілкувались з дівчатами. Вони колись раніше приїхали на заробітки. А нині стали впливовими. Проводять українські пісенні фестивалі. Що їх спонукає витрачати час і кошти на все це?
Вони пояснили: «Якщо ми не проводимо, то москалі беруться робити свої. Тож ми намагаємось, щоб ініціатива була за нами». А ще мене вразило, що скрізь: і у Кракові, і у Генуї, і в Ліоні дівчата збираються і плетуть маскувальні сітки, які так потрібні на фронті. Плетуть і співають. Всі українські громади у Європі охоплені цим рухом: зберегти свою культуру і допомогти перемогти у війні.


— Але ж у Європі є і ті, хто вважає, що війна — це «українська проблема»…
— На це практично завжди виникає протидія. Така народна дипломатія. У Кракові концерт нам організовувала українка Людмила Юрченко, яка залишилась вдовою з п’ятьма дітьми. Її чоловік, військовий, член СУМ, загинув на фронті. Людмилу не зламало горе. Вона намагається повернути людей, які хочуть відвернутись від теми війни, розв’язаної росією.
— А ті, хто виїхав у Європу, шукаючи прихисток від війни, тимчасово, були на ваших концертах?
— Звісно! Ми виступали у Парижі, в українському культурному центрі імені Василя Сліпака. До нас підійшла директорка школи Олена Внуковська, вона хоче розвивати тему духовного та патріотичного виховання. Вона нам запропонувала приєднуватись до таборів українських. поки йде війна — діти живуть у Європі, але вони планують з батьками повертатись в Україну. Вони хочуть не втратити своє коріння.
Хочу відзначити, що у Німеччині у містах Зінген, Радофцелль, Констанц, Карлсруе у нас були також концерти. На них приходили ті, хто знайшов тимчасовий прихисток або має статус переселенця. Громада Карлсруе зібрала на вісім мільйонів євро допомоги. Вони відправляють фури щомісяця.


— Скільки концертів ви дали під час поїздки?
— Ми проїхали сім країн, за 30 днів дали 20 концертів, привезли додому три тепловізори. Це більше, ніж ми могли заробити тут в Україні.
— Це ваша мета була ще одна — заробити на тепловізори, які передали ЗСУ?
— Постійно допомагаємо не лише морально, а й технічними засобами. Взялись за тепловізори з лютого 2022 року ми співали у пісенному щоденнику, люди «донатили», а моя мама відвозила їх на фронт. Тепер вже 18 тепловізорів працюють у військових. А ми заробляємо на 19 тепловізор.


— От які результати дала ідея поширювати українську пісню, співаючи колисанки з дітьми в ефірі «Фейсбуку»…
— Так, я збільшувала простір друзів української пісні із дітьми. Тепер їх тільки у фейсбуці вже 34 тисячі. Ці люди поширюють українську пісню там, де живуть.
А Україна живе там, де звучить українська мова!
***
«Як Руслана Лоцман наспівала на 11 тепловізорів, авто та оптичний приціл для ЗСУ».
«Сергій Жадан влаштує благодійний концерт у столиці»: харківський гурт збирав кошти на авто для ЗСУ.
У столичній бібліотеці відбувся благодійний показ фільму «Хайтарма». Фільм показали у бібліотеці Максимовича. Вхід коштував — будь-який донат на ЗСУ.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
У Києві зросла кількість жертв російської атаки до 6, поранено 64 людини
Водію Mercedes оголосили підозру за ДТП з чотирма загиблими у переході в Києві, йому проситимуть арешт - прокуратура
У Києві вже 79 постраждалих через масовану атаку рф
У Києві після конфлікту на дорозі нетверезий чоловік викрав Tesla із заправки