Скрипка і зброя: пам’ять загиблого випускника Давида Якушина вшанували в його альма-матер

Джерело

Вечір пам’яті й одкровень — таким вийшло вшанування захисника Давида Якушева у його альма-матер в день сороковин його загибелі, 28 серпня.

У Київській муніципальній академії музики зібрались люди різних поколінь. Так вийшло, що всі вони знали Давида. Хтось з ним дружив і спілкувався, комусь він був братом чи сином, а для когось — людиною, яка допомогла подолати хвилювання та страх перед першим виступом зі сцени.

Всі ділились тим теплом і людяністю, які були природнім даром Давида Якушина.

Аві — посміхався з чотирьох світлин, що стояли на штативі перед сценою. Він слухав музику, яка звучала на його честь.

Першим на концерті виступив вчитель Давида. Він розповів, що як скрипаль, Якушин починав свій шлях. Він був дуже впертим і працелюбним, а ще — скромним.

Решту спогадів за вчителя висловила його скрипка.

Аня Матвієнко сказала, що Давид був її другом. Він відрізнявся від більшості.

«В академію Глієра вступають зазвичай після 9 класу, а Давид прийшов після 11. Він вирішив стати скрипалем трохи пізніше, усвідомлено. І йому довелось надолужити чимало з того, що всі інші пройшли. Але йому це вдалось!», — зазначила Аня.

Дівчина виконала «Гуцульську пісню» на честь свого друга. За її словами, українська нація пережила стільки всього, що могло б її знищити, але вона вистояла і перемагає, саме про це й розповіла її скрипка зі сцени.

Анна Матвієнко згадала, що Давид у дні екзаменів радив одногрупникам, як вгамувати себе, щоб на сцені не дрижали руки від хвилювання. А в якості повідомлень у месенджері висилав квіти, які вирощувала його мама.

До слова, одне з останніх повідомлень мамі Оксані від Давида — було про мишку та зайчика, яких він побачив у тепловізор фронтовому лісі.

А пані Олена з польової кухні, яка годувала у перші дні київську тероборону, до якої належав Давид, показала у телефоні журналістці «Вечірнього Києва» першоцвіти — їх Давид сфотографував, коли тероборонівці вже звільняли Чернігівщину.

Так й шов його бойовий шлях — від Києва — на схід, як ЗСУ гнали ворога.

Побратими захоплювалися його талантом. У кожного було відео, як Давид грає десь на Сході гімн України…

Сестра Давида Аліса Шрамко була його душевною довіреною особою. Їй він міг сказати все, чого не казав іншим.

«Остання наша розмова була про те, як він страшно втомився і хоче спати. Які жахливі обстріли навколо. Він був під Кремінною, де й загинув. Він розумів, що може не повернутись…», — не стримуючи сліз у перерві між відділеннями концерту біля світлин брата розповіла «Вечірньому Києву» Аліса.

Справжнім одкровенням для всіх стало друге відділення концерту, яке взяв на себе гурт «Хорея Козацька» та Тарас Компаніченко.

Він розповів, що познайомився з Давидом, коли вони організовували Різдвяні вертепи.

Мама юнака давала чудові костюми, Давид був у ролі пастушка з сопілкою. «А вийшло так, що він тепер у сонмі ангелів», — поділився думками про захисника кобзар.

У виконанні «Хореї Козацької» прозвучали твори на вірші Василя Стуса та Василя Симоненка, Бориса Антоненка Давидовича. Тарас Компаніченко зізнався, що коли прослухав юних музикантів, то замислився — чи варто щось співати та виконувати самому? Чи варто говорити після такої високої музики?

Аліса Шрамко, сестра загиблого захисника, сказала, що говорити треба. Бо слова — дають підтримку сьогодні, а також закарбовуються у пам’яті й не дають опустити руки завтра. Війна відбирає життя молодих, світлих і талановитих. Але треба вистояти будь-що. Щоб їх боротьба була не марною, а Україна стала тією країною, за яку вони боролись та віддали життя.

Читайте також за темою:

На фронті загинув молодий скрипаль та військовослужбовець Збройних сил Давид Якушин.

Тарас Компаніченко виступить з концертом-присвятою на честь загиблих воїнів.

Фото: Артем Ляхович, Аліса Шрамко, Ольга Скотінкова

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»