Зовнішня торгівля Росії продемонструвала подальшу деградацію у 2025 році

Розвідка зазначає, що ключовими чинниками стали падіння світових цін на енергоресурси та дія квот на видобуток нафти в межах домовленостей ОПЕК+, які безпосередньо вдарили по базовому джерелу валютних надходжень.

Частка паливно-енергетичних товарів у структурі експорту знизилася до 54,9% з 61,6% роком раніше, що лише підкреслює ослаблення енергетичного сектору.

Додатковим негативним сигналом стало падіння експорту продовольчих товарів і сільськогосподарської сировини на 10,3%, що говорить про втрату позицій навіть у сегментах, які раніше вважалися відносно стійкими.

Скорочення імпорту було зумовлене насамперед зменшенням на 8,7% ввезення інвестиційних товарів – машин, обладнання та транспортних засобів. Це прямо вказує на згортання інвестиційної активності та погіршення перспектив модернізації промисловості

. На цьому тлі зростання імпорту товарів широкого споживчого попиту, зокрема продовольства (+14,2%) та продукції хімічної промисловості (+2,6%), набуває вигляду вимушеної компенсації внутрішніх дисбалансів, а не ознаки економічного відновлення.

Китай залишається найбільшим торговельним партнером Росії: на нього припадає близько 27% експорту та 45% імпорту, що відповідає рівню 2024 року.

Водночас у двосторонній торгівлі з КНР зафіксовано скорочення експорту нафти на 7,6% та вугілля – на 11%, що додатково послаблює позиції Москви навіть на ключовому для неї напрямку.

У СЗР зазначили, що загалом ці показники відображають поступову та болісну структурну трансформацію російської економіки під тиском західних санкцій.

Суттєве зниження експорту нафти й газу скорочує валютні надходження та підвищує вразливість федерального бюджету до коливань ринкової кон’юнктури. Зростання експорту хімічної продукції та металів має обмежений, відновлювальний характер і не здатне компенсувати втрати енергетичного сектору.

Водночас падіння імпорту виробничого обладнання стримуватиме оновлення промисловості й затягуватиме економічне відновлення. Посилення залежності від Пекіна лише закріплює асиметричну модель зовнішньої торгівлі, в якій Китай дедалі більше виступає не ринком збуту, а основним постачальником промислової продукції для Росії.