Дитячий візочок для маленької дівчинки: київські волонтери годують, одягають і розраджують тих, хто у потребі

Джерело

Вона волонтерка і активістка і довоєнного Києва. Багато працювала над тим, аби рідна Троєщина ставала кращою.

Перший тиждень війни вона залишалася із дітьми у столиці. Швидко, як і всі, навчилася відрізняти на звук «своїх» і «окупантів». Потім вирішила, що дітей треба перевезти у безпечніше місце.

«Перші два дні, звісно, знаходилась в прострації коли бахкало і дрижали вікна від вибухів, не розуміла як це може відбуватись в 21 столітті в цивілізованому світі. Але довелось зібратись і працювати. Зосередились на двох цільових категоріях: потребах тероборони і мирного населення, яке залишилось в скрутних умовах, серед яких жінки з дітьми та пенсіонери», — розповідає Ауріка.

До війни не можна бути підготовленим абсолютно, тому із перших днів, коли держава насамперед забезпечувала ЗСУ, то волонтери «підхопили» постачання для бійців територіальної оборони.

Якщо у тероборони раніше була потреба в теплому одязі та взутті, то зараз, коли тепліше, необхідна літня форма та демісезонні берці. При чому саме першу хвилю закупівель для тероборони закривали своїми силами: багато людей відгукнулись та скинули кошти за які закупили бронежилети, військові аптечки, форму, берці, розгрузки та багато іншого. Зараз також активні українці з-за кордону.

«Про людей, яким потрібно допомогти дізнаємось з різних джерел: особисто звертаються, їздимо по блокпостах і збираємо потреби у хлопців, обмінюємось інформацією між своїми, із різних груп, через знайомих», — пояснює волонтерка.

У столиці працюють гуманітарні штаби, що забезпечують продуктами та товарами першої необхідності киян. Проте, часто допомогу потребують люди, яких соціальні служби їх просто не бачать, бо вони не перебували на обліку як малозабезпечені. Наприклад, діти виїхали, а вперті старенькі не захотіли покидати свої квартири і їхати у невідомість. Волонтери гнучкіші, щоб доставляти ліки та харчі саме таким.

Крім того, Ауріка і її колеги почали допомагати мешканцям сіл Київщини, які знаходились під обстрілами, тим паче, що в селах немає волонтерів і можливостей закупити необхідне. Люди із сіл найбільше замовляють товари для дітей: памперси та дитяче харчування. І ще військову амуніцію для місцевої тероборони.

Останнє стає все важче і важче дістати у Києві. Бронежилети, каски, розгрузки, доводиться замовляти за кордоном через що, на жаль, затягується процес доставки.

Також волонтери опікуються мешканцями Київщини, яким вдалося вирватися із пекла. Чимало із біженців залишилися без даху над головою і засобів для існування. Люди, яких евакуювали із сіл найперше потребують одягу, продуктів і ліків, бо часто під час евакуації отримують поранення, діти переохолоджуються. Також дуже потребують психологічної підтримки, особливо діти.

Мало не щодня Ауріка і її однодумці стають очевидцями зворушливих сцен.

«Завозили в Баришівський район сім’ям, евакуйованим з Гостомеля, різні пакунки: памперси, дитяче харчування. Серед іграшок був візочок для ляльок. Дворічна дівчинка розплакалася від радості, що їй привезли „її візочок“. Вдома у неї такий самий… але їхнього дому уже нема, його розбомбили російські окупанти», — розповідає Ауріка.

І саме дивлячись на дітей, дорослі залишаються сильними. Розуміючи, заради кого вони борються. Так Ауріка, не може зараз обійняти своїх малих, дуже часто приходить до подруги у якої є восьмимісячна донька. Їм нема до кого виїхати, а їхати в невідомість із дитиною не хоче. Граючись із малечею молода жінка і сама «перезавантажується», на якийсь час перестає думати про війну.

«Психологічний стан стабільний через постійну зайнятість і спілкування з людьми, через розуміння своєї потрібності. Бойовий дух підтримую завдяки нашим хлопцям, їхнім щоденним, навіть, незначним, перемогам!! Вірю в ЗСУ і нашу ПЕРЕМОГУ! Все буде Україна», — впевнена Ауріка.

І таких волонтерів у Києві чимало. Так, у одному із районів столиці щодня майже 300 людей у три зміни працюють для того, щоб приготувати і розвезти 7 тисяч порцій військовим, теробороні, пацієнтам у лікарнях та киянам, що опинилися у скруті.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»