«Я громадянин України — Руденко Ігор Олексійович. Хочу розказати свою правду», — такими словами офіцер-зрадник розпочав свою промову під час чергової пресконференції полонених рф в «Інтерфаксі».
Ігореві — 48. Він народився у 1974 році на Дніпровщині. За національністю — українець. У 1975 році з батьками переїхав у Крим, який — наголошує — «завжди був українським».
У 93-ому вступив на навчання у вище полтавське училище і прийняв присягу на вірність народу України, а в 1997-ому закінчив навчання зі званням офіцер ЗСУ. До 2009-го служив на території Полтави. Згодом одружився. Дружина, до речі, з Диканьки. Після народження доньки переїхав зі сім’єю у Крим і пішов служили у місцеву військову частину.
«Я РОБЛЮ ВЕЛИКУ ПОМИЛКУ — ПЕРЕХОДЖУ НА СТОРОНУ РФ»
«У 2014 році так зване приєднання Криму до рф зі сторони влади росії. І я роблю велику помилку — переходжу на сторону рф, прийнявши другу присягу. Таким було моє рішення, хоча була можливість всім офіцерам виїхати з міста і залишитися вірним Україні. Але тоді я думав інакше, повівся на пропаганду, що в росії буцімто краще», — виправдовується чоловік.
Згадує про зомбування населення, яке в результатів не справилося: ціни на продукти росли, дорожчало і пальне, дизель, газ. Воду на окупованому півострові подавали лише по графіку…
«Нам обіцяли великі золоті гори, але це все були ілюзії», — каже він тепер, на восьмому році війни.
У 2014 році Руденко обійняв посаду начальника зв’язку, де служив до 2022 року. Проте нарікає на несправедливе ставлення з боку керівництва, на звинуваченні у сепаратизмі. Мовляв, розраховував, що до нього будуть ставитися як до рівного після зради України, проте реальність була іншою… Якщо коротко — не свій.
ПІДГОТОВКА З СІЧНЯ
«У січні 2022-го у військовій частині почались відбуватися перші підозрілі речі. Оскільки я начальник зв’язку, то одразу зрозумів: тут щось не те. До нас приїжджала комісія, перевіряли техніку, проводили марші, одягали склад, комплектували зброєю. Перевіряли також БТР-и, танки, заправляли боєприпасами, проводили навчання. І паралельно вели пропаганду, що це лише навчання… Але ми як офіцери розуміли: це не просто так. І знали, що готується щось більше. При цьому президент путін запевняв, що наші війська дальше Криму ніколи не вийдуть і не почнуть війну», — веде далі полонений.
20 лютого, з його слів, військові отримали наказ від свого командира бригади «зробити марш у район села Славне, де сталося щось незрозуміле»: «Нам повідомили від президента путіна приказ, що це не навчання — це буде вторгнення на територію України».
Військові-строковики були замасковані під військових контрактної служби, щоб скомпонувати підрозділи та виконати бойове завдання. При цьому, з його слів, деякі його військові навіть не вміли тримати автомат в руках.
«У селі Славному за свій кошт купили білу фарбу і нанесли на техніку букву Z. Це означало, що ми входимо начебто як ті, хто звільняє. Але водночас ми розуміли: це для того, щоб наші ж бомбардувальники нас не розстріляли», — каже він.
«З 23 на 24 наші колони у повному складі вирушила у напрямку кордону з Україною. На власні очі я побачив як палало небо червоним кольором. Це означало, що з усіх установок залпового вогню гатили. І водночас нам говорили, що є домовленість пройти через кордон як миротворці нібито для звільнення українського народу від якихось незрозумілих нацистів чи угрупувань, яких ми так і не побачили. Пізніше нам віддали наказ зайняти оборону міста Нова Каховка і перекинутися на Херсон та закріпити позиції», — пригадує Руденко.
НАКАЗ: СТРІЛЯТИ ПО МИРНИХ
В один з днів керівництво дало наказ вдарити залпом по окраїні Нової Каховки:
«Коли я подився на карту, зрозумів — це були мирні будинки мирних жителів. Я також зіштовхнувся з тим, як розстріляли з автомата мирну жінку, яка їхала у машині з сином. Після цього на нас вдарили байрактарами, мінами. Наші хлопці просто почали розбігатися в різні сторони, не розуміючи, що відбувається. Військові України стійко захищали свою землю від фашистів — бо інакше нас не назвеш. Ми фашисти, які прийшли вбивати мирних».
28 лютого його колона була повністю розбита в районі Баштанки, на Миколаївщині. Разом з десятьма військовими, які вціліли, Руденко сховався у лісосмузі. Переночували там одну ніч.
«1 березня до нас підійшли озброєні мирні жителі на чолі з головою громади, — продовжує він. — Один з нас відкрив вогонь у повітря, але я негайно віддав наказ припинити вогонь і вийшов до людей. Після того, як я побачив дідів, батьків та синів, зрозумів: їх не треба ні від кого звільняти».
Разом з іншими військовими рф Ігор Руденко здався у полон. Нині він ніяково підбирає слова, щоб донести свою «правду»… Виправдовується пропагандою, незнанням ситуації з середини тощо. І навіть просить вибачення.
«Я зрадник тут і там. Але чітко усвідомлюю: рішення здатися у полон було правильним. Прошу пробачення у народу України за те, що я зрадив свій народ. І хочу попросити дати мені можливість воювати на боці України, бо я не можу дивитися, як мирні люди гинуть. Як гинуть жінки, діти. Я також обіцяю від себе робити все, аби доносити правду до громадян рф. Закликаю і зараз їх складати зброю і здаватися у полон», — підсумував він.
Під час попередніх таких пресконференцій, російські військові розповідали, що їхні рідні вже отримали на них похоронки.
Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»
Станцію метро "Лук'янівська" закрили після нічної атаки рф через пошкодження вестибюля
У Києві ліквідували пожежі після атаки рф - показали наслідки
Частина Києва опинилася без світла через аварію - ДТЕК
Екссудді оголосили підозру за хуліганство: дістав пістолет через зауваження про російську музику