Джерело: Facebook-сторінка автора
Пропонована Трампом “угода про надра” стала черговим тестом на нашу самодостатність. Гадаю, нема потреби докладно розбирати суть цієї “угоди”, це вже зроблено багатьма, і різночитань практично немає.
Ця “угода” мала б сенс за двох умов: якби ми виступили агресором та розпочали неспровоковану війну, а потім ще й цю війну програли. Тоді це була б типова угода про репарації, які накладають переможці на переможених у покарання за розв’язану та програну війну, і це було б виправдано та справедливо.
Оскільки обидві умови не дотримані – не ми почали цю війну, і ми її поки що зовсім не програємо, то навіть всерйоз обговорювати цю угоду нема ні підстав, ні сенсу.
Те що Штати при Трампі ставляться до нас саме так – як до країни, яку вони разом з рашкою перемогли, і ресурси якої тепер мають поділити з Кремлем на правах переможців – цілком логічно, абсолютно вписується у весь світогляд трампістів, тож навряд чи це зміниться, які б ходи не вигадували наші та європейські дипломати.
Інша річ, що до перемоги над нами Трампутіну ще “як до неба рачки”, тож грабунок наших надр та нав’язування нам багатомільярдного боргу за надану раніше безповоротну допомогу залишається такою саме “вологою фантазією” Дональда, як капітуляція України та “аканчатєльноє рєшєніє укрАинскаво вапроса” для Владіміра.
Щоправда, за однієї умови: якщо ми самі себе не перемудруємо, і не переконаємо без жодних на те підстав, що ми “не можемо собі дозволити” послати Трампушку слідом за російським корабликом, і “нема іншого виходу, аніж щось із ним підписати”.
На жаль, останнім часом я спостерігаю цілу хвилю публікацій, спрямованих на захист трампівської грабіжницької угоди, і на переконування нашого суспільства не лише у її “неминучості”, але навіть у її “корисності для України”!
Звісно, одразу йдуть обмовки про те що підписувати треба не нинішню її версію, треба поторгуватись, добитись якихось змін на нашу користь – але загалом віддати наші надра в управління Білому Панові – це найкраще що можна придумати в інтересах нас, недолугих аборигенів, і слід хапатись за таку “унікальну історичну можливість”.