30 червня уряди України і Китайської Народної Республіки підписали угоду про співпрацю у галузі будівництва та інфраструктури. Серед пріоритетів співпраці – залізничний транзит, аеропорти, порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво.
Угода, конкретні умови якої не опубліковано, передбачає залучення коштів на пільгових умовах від Уряду КНР, необхідних для реалізації інфраструктурних проєктів.
“У результаті спільних консультацій сторони затвердять потенційні проєкти співпраці, що підтримуватимуться коштами КНР”, – йдеться у повідомленні Міністерства інфраструктури України.
Такий крок українського уряду, враховуючи її таємність, викликав справедливу критику з боку експертного середовища, адже зазвичай подібні угоди містять жорсткі умови щодо залучення до будівництва китайських компаній, китайських обладнання і техніки, часто і китайської робочої сили – і це все на кредит від КНР, який виплачуватиме Україна.
Водночас КНР часто не гребує використовувати цей економічний важіль для значного впливу на політику або обмеження суверенітету тих чи інших країн.
ЩО НЕ ТАК З КИТАЙСЬКИМИ КРЕДИТАМИ І ЧОМУ ЇХ УСІ БЕРУТЬ
Головними перевагами кредитів від КНР є те, що Пекін не висуває країнам-кредиторам вимог з вдосконалення та збалансування економічної системи та бюджету країни, боротьби з корупцією, створення незалежної судової системи тощо, як це роблять західні інституції ( наприклад МВФ та Світовий банк). Також Китай не боїться високого рівня корупції у країнах, яким позичає кошти, а також ризикує працювати з нестабільними і слабкими економіками.
Платою за це є досить жорсткі умови кредитування.
За даними дослідження Центру глобального розвитку (Center for Global Development), позики Світового банку бідним країнам надаються з фіксованою процентною ставкою 1,54%, 10-річними пільговими періодами і 40-річними термінами погашення.
Китайські банки, як правило, надають два види кредитів: пільгові та комерційні. Країни, що розвиваються з низькими доходами частіше отримують комерційні кредити від державних банків Китаю за ринковими ставками і, найчастіше, під заставу (активів, родовищ, сировини, продовольчих чи інших товарів) або особливих умов для китайського бізнесу.