Пропаганда, яка вбиває

Здавалось би, просте питання: як назвати людину, що померла, якщо це солдат ворога? «Українські війська знищили…», «росіяни зазнали втрат», «вбито», «підірвано», «знешкоджено» – все так. Інформаційна війна – надважлива річ, кожне слово має влучати. Ми кажемо або нейтрально «втрати росіян», або з емоційним забарвленням, підкреслюючи, що росіяни агресори і їх смерті не варті жалю та співчуття – «знищено», «знешкоджено».

Мене вбиває, коли на українських ресурсах читаю про «загиблих росіян». Панове, ви серйозно? Може ще поплачемо та панихидку відслужимо? Вони за-гар-бни-ки. Тому їх смерть є закономірною, жодної ввічливої інтонації тут не може бути! Це ж не трагедія. Знищення ворога на полі бою – це закономірний результат нашої боротьби у війні з росіянами.

Далі про застаріле питання про так звані «днр» та «лнр»: на мій погляд, важливо саме зараз підкреслювати, що це окуповані території українського Донбасу, окуповані території Луганщини. Навіть не ОРДЛО (малозрозуміла і абсолютно безлика абревіатура),  а саме «окуповані території на сході України, так звані «днр» та «лнр». Погоджуюсь, велика конструкція. Але ми мусимо весь час підкреслювати, що українські території окуповані. Інакше знаєте як виходить у західних ЗМІ, навіть у дружніх нам країнах? Приблизно так: «проросійська влада у Донецьку». Це алярм! Якщо так пишуть поляки, які вже сприймають всяких там пушиліних як «владу», то що казати про більш стримані медіа старої Європи? Питання риторичне. Так, я намагаюсь переконувати колег-редакторів, коли є можливість прямої комунікації. Але ж питання ширше, воно стає все болючішим. Стікають інформаційні рани на ідеологічному полі бою: вдало вчасно сформовані смисли – це як турнікет, що зберігає життя нашій країні (даруйте, за пафос).

Можливо, комусь відтінки смислу видаються несуттєвими, але саме з них складається головне – відношення до ворога, до росіян, в світі, перш за все, у дружніх нам країнах. Коли ми сформуємо чіткий однозначний стереотип, тоді й решта поки що «нейтральних» країн підтягнеться. У розпалі битва за цінності, треба щоб це відгукувалось хоч французу, хоч нігерійцю.

Маємо створити єдиний змістовний простір, у якому все російське є загарбницьким, окупаційним, смертельно токсичним. Смертельно небезпечним для цивілізованого світу. Так, саме ми маємо створити, бо більше нікому – це головна лінія інформаційного розмежування, нашого фронту. Від нас зараз залежить, чи з нами по один бік буде вся західна цивілізація. На жаль, ми поки що не виграємо. Свіжий приклад з російською пропагандисткою Овсянніковою, яка світилась 15 секунд з якимсь типу антивоєнним «плакатіком» на роспрапагандистськоу телебаченні. Круто? «Сміливицю»  прийняли на Заході як мало не нове обличчя спротиву російському режиму! Їй і контракт дали в поважному західному медіа, і публічні виступи організували. В українських медіа було багато справедливого обурення. Втім, справедливо також і те, що ми відповідаємо за провалені наративи та смисли.

Мусимо зламати стереотипи, що є путін, а є якись ні в чому не повинний «простий росіянин».  Маю виразний приклад, як це все сприймає дуже інтелігентна сімейна пара, поляки, викладачі університету, абсолютно на нашій стороні проти агресії, приймають біженців у своєму домі. Вони цілком серйозно переконували мене, що прості росіяни «теж постраждали» , їх «теж шкода». І в цьому криється наша головна проблема та головне завдання: показати, що «простий росіянин» вбиває, грабує, катує, ґвалтує, знищує українців, українські міста і села. Протсо тому, що ми українці. Як колись знищували євреїв, просто за те, що вони євреї. Аналогія, зрозуміла світові. Саме проста росіянка Овсяннікова створила таке інформаційне середовище, в якому інших простих росіян і бурятів роками переконували, що вони «можуть повторити» і що вони можуть бути окупантами, катами, вбивцями для українців. Тобто питання не в тому, що вона, «проста росіянка», розкаялась, а в тому, що вона теж вбивала простих українців пропагандою. Як й інші її співгромадяни. І продовжують це робити. Війна на масове знищення нації, української. З моральної і юридичної точки зору за вбивства, за пропаганду війни має бути покарання. А каяття, звісно, добре, воно буде враховано, але спочатку вирок. Це ж так працює у цивілізованому світі?

Проста, зрозуміла логіка, в яку вкладається і питання дискурсу про російську культуру. Так, звісно, Пушкін з Толстим не винні у звірствах нинішніх бурятів. Але якщо російська культура не змогла виховати «добре й вічне», бо ці ж сотні тисяч нелюдів вчили «російську класику» принаймні у школі, то немає сенсу дискутувати про роль російської культури. Її роль ніяка. Але якщо комусь подобається Достоєвський, то най буде. Феномен масових звірств нинішніх вихованців російської культури ще буде час дослідити, після війни.

Колись читала Манна про 30-ті роки в Німеччині, про обивателів, їх мирне та беззубе існування, їх теплу ванну «нічогонебачення». Дивувалася. Гадала, у сучасному світі, де інформація поширюється миттєво, таке неможливо.

Агов, людоньки, де ви? Ви мовчите, коли вбивають наших батьків, дітей, рівняють з землею наші міста! Вам  не болить наш вбитий Маріуполь? Ви готові відправляти ваших дітей на бойню, бо так хоче путін? О скільки російських «друзів», фб-приятелів, навіть дуже освічених, мене заблокували. Одна тамтешня дама обурилась: «Від нас нічого не залежить, перестаньте хайпити! Я мушу зберегти спокій!»  Так, вони не хочуть нічого знати. Це ж дуже просто – відвернутися від диму, що видніється з труби концентраційного табору.

Нам своє робить. Вони не «орки», не «фашисти», вони просто «росіяни». Слово «росіянин» зовсім скоро набуде нового змісту, стане тотожним дефініціям «вбивця», «кат», «загарбник», «фашист». Цього достатньо.

Які втрати росіян у війні? Росіяни втратили все, в тому числі людську подобу, вони знищили російську культуру, вбили майбутнє кількох своїх поколінь.

Автор: Альбіна Трубенкова