Позначка: Культура

Джерело

Школа імені Миколи Лисенка або музична десятирічка – це мистецький навчальний заклад, який був заснований у 1934 році за ініціативи тогочасних провідних професорів Київської консерваторії: А. М. Луфера, К. Н. Михайлова, А. А. Янкелевича, Г. Н. Беклемишева та іншим. За свою історію в стінах цього закладу відшліфовували свою професійну майстерність видатні українські музиканти: композитори Леся Дичко, Ігор Шамо, Ян Френкель, Олександр Злотник, диригент Володимир Кожухар та багато інших музикантів, лауреатів найпрестижніших міжнародних конкурсів, які з великим успіхом представляють  здобутки вітчизняної музичної освіти в провідних музичних колективах та театрах світу.

Нині як і щороку на сцені колонного залу імені Миколи Лисенка можна подивитися на найкращих вихованців закладу, більшість яких незважаючи на свій юний вік, вже встигли стати лауреатами та дипломантами Всеукраїнських та Міжнародних музичних конкурсів та насолодитися їх віртуозною грою та високим рівнем володіння різними музичними інструментами. 

На жаль, карантинні норми внесли корективи у цьогорічну програму концерту. Вперше її складали переважно камерні твори, які не вимагали великої кількості учасників, проте, це збільшувало відповідальність молодих музикантів, які радували глядачів своєю натхненною та не по-дитячому досконало грою. Перше відділення розпочалося з 1 частини «Патетичної» сонати для фортепіано Л. ван Бетховена – одного із найвідоміших творів композитора, написаного ним у 1798 році. Музикознавці вважають, що саме у цей період, Бетховен починає страждати від проявів хвороби, яка в подальшому призведе до повної глухоти композитора та його замкненому та самотньому способі життя.

Попри трагічний характер твору, юному піаністу, учню 5 класу Андрію Заходякіну цілком вдалося передати музичний настрій і характер твору.

Продовжив програму концерту відомий твір не менш геніального сучасника Бетховена В. А. Моцарта – Соната № 3 для скрипки та фортепіано (3 частина) у виконанні чудового дуету учениці 5 класу Маргарити Почебут та концертмейстера Вікторії Маландіної.

Слухаючи цю чудову музику, неможливо не згадати, що саме скрипкові сонати Моцарта надихнули юного Бетховена на створення власних творів. Не даремно, свого часу Людвіга ван Бетховена по праву вважали достойним музичним послідовником Моцарта, хоча його твори мають зовсім інший характер. 

В цьому можна було цілком переконатися, слухаючи бетховенську сонату №9 для скрипки та фортепіано у виконанні випускників школи Даниїла Гоноболіна (скрипка) та Дарії Кривушиної (фортепіано). Ці талановиті юні музиканти вже завершили навчання у школі та стали студентами Національної музичної академії ім. Чайковського, де продовжують удосконалювати свою виконавську майстерність.

На завершення першої частини концерту прозвучав ще один безсмертний твір В.А.Моцарта –  2 та 3 частини з фортепіанного концерту №21 у виконанні учениці 11 класу Дани Балтрушайтіте та оркестру школи під керівництвом чудового диригента, заслуженого артиста України Сергія Солонька.

Взагалі, симфонічний оркестр школи є окрасою та гордістю школи. Під час звітних концертів цей колектив молодих музикантів з величезним успіхом виконує найскладніші твори світової музичної спадщини. На жаль, карантинні вимоги, не дозволяють повноцінно насолоджуватися виступами оркестру школи, як і знаменитими хоровими колективами школи. Сподіваємось, що наступного року, ситуація зміниться, і талановиті діти зможуть порадувати глядачів своїм чудовими виступами у повному обсязі.

Друга частина концерту найбільше запам’яталася знаменитим «Рондо- Капричіозо» Л. ван Бетховена, відомого також під назвою «Обурення щодо втраченої копійки» у майстерному виконанні Анни Небаби – учениці 10 класу.

А також чудовими камерними ансамблями бетховенського тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано у виконанні випускників школи, а також фінальний номер програми – концерт для скрипки, віолончелі та фортепіано, де за виконавською редакцію партію віолончелі виконував альтист Владислав Осадчий, а також Даниїл Гоноболін (скрипка) та Ольга Лунякіна за фортепіано. Диригував випускник школи Ілля Зуйко.

 Концерт юних музикантів зібрав досить велику аудиторію — це родичі, знайомі та друзі молодих талантів, які прийшли підтримати щедрими оплесками їхнє мистецтво, а також викладачі школи та Музичної академії. Але були і звичайні глядачі, які прийшли послухати гарну музику та подивитися на обдарованих дітей, з іменами яких, сподіваймося, буде пов’язано в майбутньому чимало цікавих мистецьких подій Києва та нашої держави. 

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Свої перші 5 років майбутня зірка світового кіно прожила в Києві: хоча її батьки не були за походженням киянами, доля звела їх у нашому славному місті за 2 роки до народження Міли. Молода перспективна акторка Галина Логінова, нещодавно закінчила Всеросійський інститут кінематографії, та приїхала у Київ працювати на кіностудії імені О. Довженка.  Там вона познайомилася зі студентом-медиком з Югославії Боді Йововичем, який приїхав на навчання у медичному інституті. 

Через деякий час після народження Міли подружжя оселяється на Русанівці, а потім на Академіка Богомольця. У 1976 році у Йововича починаються проблеми з КДБ, і він змушений виїхати з країни. Як згадувала у спогадах Галина Логінова, її теж час від часу запрошували на бесіду, переконуючи, що шлюб з іноземцем шкодить її репутації та пропонували розлучитися. Але вона категорично відмовилася, і на початку 1981 року Галина Логінова з 5 річною дочкою їде за чоловіком до Лондона, а згодом виїздить до США.

Після еміграції, незважаючи на успішні роботи у кіно, Галина Логінова полишає кар’єру та зосереджується повністю на вихованні доньки, усіляко  підтримуючи таланти маленької Міли. Після успішних кастингів, дівчинка починає активно зніматися для модних глянцевих журналів з 11 років, а за 2 роки  вона успішно дебютує у кіно, зігравши у фільмі «Злиття двох місяців» молодшу сестру головної героїні. Через високу зайнятість у зйомках, Міла Йовович полишає навчання у школі, щойно їй виповнилося 13 років. Проте справжню світову славу Мілі Йовович принесла легендарна стрічка «П’ятий елемент», знятий Люком Бессоном у 1997 році. Ця стрічка і сьогодні вважається одним із найбільш видовищних фільмів у кіно, а неймовірні костюми для героїв створив відомий кутюр’є Жан Поль Готьє.

Зараз у творчому доробку видатної акторки майже 50 кінострічок. Окрім роботи у кіно, тривалий час Міла була обличчям престижного косметичного бренду  L`Oreal, а також разом з подругою тривалий час розробляла дизайн власного бренду одягу. Після одруження з режисером Полом Вільямом Скоттом Андерсоном та народження 3 доньок, акторка зосередилась більше на вихованні дітей та родинних справах, хоча час від часу, радує  своїх шанувальників новими цікавими акторськими роботами.

Не забуває Міла і свого походження та коріння. Ще у 90-х вона випускає музичний альбом, коди увійшла композиція української народної пісні «Ой у гаю та при Дунаю». 

В свій єдиний приїзд до Києва у 2005 році, Міла Йовович прогулялася Києвом, купувала вишиванки та сувеніри на Андріївському узвозі.

Активно підтримувала земляків Міла і під час Революції гідності, і під час Євромайдану, публікуючи у соцмережах наступні рядки: «Усе, що відбувається в Україні, дуже близьке моєму серцю. Бачити, як мій народ страждає, бачити як українці переживають революцію, війну – дуже важко. Страждання моєї країни розбиває мені серце».

Хотіла бути ведучою на Євробаченні у 2017 році, проте з невідомих причин їй відмовили.

Незважаючи на цей прикрий епізод, ім’я Міли Йовович часто входить у топ-українців, які прославили нашу державу на весь світ, а у Посольстві США її фотографія висить поруч з Ігорем Сікорським та зірками Голлівуду з українським корінням Дастіном Гофманом та Девідом Духовни.

«Я досягла великого успіху, перш за все за допомогою величезною силі волі, якій я завдячую своїм походженням»,- любить зазначати в інтерв’ю голлівудська зірка, киянка, Міла Йовович.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Свята Варвара народилася в 3 столітті нашої ери в багатій язичницькій родині, але пізніше прийняла християнство. Її батько не пробачив їй цього і віддав язичникам, які її жорстоко катували і вбили. Пізніше вона була канонізована християнською церквою і стала однією з найбільш шанованих святих. 

За переказами, в Київ мощі святої Варвари привезла дружина київського князя Святополка – візантійська принцеса Варвара, як частину свого приданого. Святополк був онуком Ярослава Мудрого, хрещений був як Михайло, він же і побудував Михайлівський Золотоверхий собор. Мощі святої Варвари стали головною реліквією цього собору, а пізніше і монастиря.

Вважалося, що свята Варвара виліковує від усіх хвороб. Доказом цьому було те, що Михайлівський монастир протягом століть обходили всі епідемії чуми і холери. Величезна кількість віруючих йшли до Києва, щоб вклонитися мощам і купити тут колечко святої Варвари. 

Коли в 1934 році Михайлівський Золотоверхий монастир вирішили підірвати, то мощі святої Варвари перенесли спочатку в Андріївську церкву, а пізніше до Володимирського собору. Тут вони перебувають і дотепер.

У православній традиції вважається, що Варвара є заступницею вагітних жінок або тих, хто молиться про здоров’я дітей. Тому кожен рік у Володимирський собор на день Святої Варвари стікаються тисячі паломників, які прийшли просити заступництва і допомоги.

За традицями,  дівчата і жінки в день Святої Варвари не займалися домашніми справами. При цьому категорично заборонялося прясти, прати, білити і глину місити. Дозволялося тільки в’язати і вишивати. 

Нагадаємо, що цими вихідними в Андріївській церкві вперше після реставрації відслужили Службу Божу, яку провели екзархи Вселенського патріархату.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»

Джерело

В оновленому інтер’єрі бібліотеки можна відвідати виставку ляльок. Вони зроблені особливим хлопцем Сергієм Подоляком разом з його мамою, Іриною Валентинівною.

У кожної ляльки є своя історія, ім’я і національний колорит. Тут можна побачити лялькових дівчат-індонезійок, ескімосок, німкень, грузинок, італійок та багато інших.

Виставка є частиною інклюзивного проєкту «Рідна колисанка», реалізованого Громадською організацією «Вулик ідей» за підтримки Українського культурного фонду. Головна мета – знайомство з культурним надбанням народностей, що живуть в Україні, а також сприяння соціалізації дітей з інвалідністю через мистецтво. 

Саме після відвідування занять за проєктом Сергій з мамою почав створювати чарівних ляльок.

Виставка триватиме до 25 грудня.

Де: Бібліотека імені Саші Чекаліна (вул. Вишгородська, 38).
Графік роботи: будні: 10:00-18:00, субота: 10:00-17:00, неділя – вихідний.

Зазначимо, що у бібліотеці на Троєщині вже працює резиденція Святого Миколая.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Цьогоріч, у зв’язку з карантинними обмеженнями, кількість подій обмежена, однак це не вплине на затишну атмосферу фестивалю.

Програма фестивалю:

16 грудня о 19:00 Допрем’єрний показ за участі творчої команди, документального фільму “Місто, яке зникає” (реж. Віктор Придувалов, Україна, 2020 р., 50 хв).

Фільм у стилі доку-арт про Київ та сучасні проблеми Києва. Це фільм-діалог, роздум, звернення. Що таке Місто? Просто пункт на мапі? Місце масового проживання людей? Чи щось більше? Хто він – Киянин? Чим відрізняється він від мешканця Львова, Нью-Йорку чи Берліну, з чого складається його ДНК?
Київ швидко змінюється. Новобудови витісняють з вулиць старі будинки. Головним персонажем історії є мовчазний Фотограф. Він фотографує старі будинки та своїх співрозмовників.
В цьому фільмі режисер досліджує взаємозв’язок між архітектурою та світоглядом, творчим потенціалом людей, які живуть в цьому Місті.

Де:  кінотеатр Київська Русь, Малий зал, вулиця Січових Стрільців, 93

17 грудня о 19:00  Показ документального фільму “Дім архітектора Городецького” (реж. Вєслав Романовський, Польща, 2017, 49 хв.)

Творча діяльність видатного архітектора Владислава Городецького у Києві розпочалась на зламі ХІХ та ХХ століть. У його творчому доробку численні споруди – від Національного художнього музею у стилі класицизму до караїмської кенаси в мавританському стилі. Вершиною ж творчого злету Владислава Городецького стає його власний маєток на Банковій, 10, так званий «Будинок з химерами», зведений ним у 1903 році з нагоди свого сорокаріччя. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень Городецького, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти установлених форм і традицій.

Де: кінотеатр “Ліра”, вулиця Велика Житомирська, 40

18 грудня о 19:00 Лекція києвознавця Станіслава Цалика “Вертинський: Київ і кіно”

У лекції йтиметься про Вертинського, Київ та кіно. Його більше знають як співака, композитора, але він також знімався в кіно. І саме в Києві. З’ясуємо, які ролі зіграв, про яку роль в кіно мріяв і як це пов’язано з його родоводом. Згадаємо про його київське дитинство і пізніші враження про Київ. Вияснимо, до чого тут гетьман Іван Мазепа і маршал Юзеф Пілсудський. І навіть трохи зануримося за лаштунки знімального процесу – дізнаємося, яким був Вертинський на знімальному майданчику та поза ним.

Де: кінотеатр “Ліра”, вулиця Велика Житомирська, 40

Вхід на події вільний за умови дотримання карантинних норм

Нагадаємо,  12 скульптур та інсталяцій сучасних авторів покажуть у Києві

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Джерело

Олександр Сухоліт – знакова фігура для українського мистецтва. Його ім’я внесено до енциклопедій, художніх каталогів та мистецтвознавчих збірників. Відразу після закінчення Київського художнього інституту (НАОМА), його роботу «Материнство» (1986) придбало Міністерство культури України і передало до фондів Національного художнього музею України. А в 1988 році цю скульптуру відібрали для участі у художній виставці в США. 

Після цього одна за одною розпочались міжнародні виставки та проекти: в Москві, Данії (скульптурна арт-резиденція в рамках культурної співпраці між Києвом та Оденсе), Франції, Японії (спеціальний приз на міжнародному конкурсі міні-принту TAMA ART UNIVERSITY) та інших країнах. Роботи митця зберігаються в приватних колекціях України, Європи та Америки, а також в державних та приватних музеях України та Європи. В мистецькому центрі «Шоколадний будиночок» Національного музею «Київська картинна галерея» з 2019 року працює постійна експозиція творів Олександра Сухоліта. 

На виставці «Іпостасі Олександра Сухоліта» можна побачити роботи різних періодів творчості автора створених в різних видах мистецтва – скульптурі, графіці та живописі. 

Скульптурні та живописні роботи Сухоліта присвячені темі людини та складних філософсько-етичних пошуків форми та змісту. 

Фахівці відзначають різні періоди в творчості митця, серед яких окремо вирізняється архаїчний. Всі твори позначені виразним авторським стилем, «сухолітівською лінією» та простором, яким сповнені всі без винятку твори автора. 

Підсумком виставки стане каталог Олександра Сухоліта, до якого увійдуть статті та твори, представлені на виставці. Усі роботи Олександра Сухоліта, представлені в експозиції, можна придбати в аукціонному домі.

Виставка «Іпостасі Олександра Сухоліта. Скульптура. Графіка. Живопис»
Коли: 16 грудня 2020 – 27 січня 2021, пн-сб 11:00 – 18:00, нд вихідний
Де: Аукціонний дім «Золотое Сечение», вул. Леоніда Первомайського, 4
Вхід вільний

Олександр Сухоліт — народився у 1960 році в Чернігівській області. У 1979 році закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва (сьогодні Закарпатська академія мистецтв). У 1986 році закінчив скульптурний факультет Київського художнього інституту (сьогодні НАОМА). Майстерня Макара Вронського. Живе та працює в Києві.

Аукціонний дім «Золотое Сечение» спеціалізується у сфері продажів предметів класичного і сучасного мистецтва, предметного дизайну та фотографії. Метою Аукціонного будинку є не тільки формування в Україні цивілізованого художнього ринку, але і стимулювання вітчизняних колекціонерів українського мистецтва XIX-XXІ ст., підтримка їх інтересу до цього яскравого, надзвичайно різноманітного і дивовижного явища світової культури.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

До міжнародного Дня прав людини в Україні відкрили Музей справедливості. Це спільний проєкт Platfor.ma та Amnesty International.

Мета Музею – привернути увагу до марафону написання листів, яку щороку проводить Amnesty International. Це найбільша щорічна правозахисна кампанія у світі, у рамках якої всі охочі можуть виступити на захист прав людей з різних країн. Для цього треба лише підписати онлайн-петиції до урядів, а також надіслати листи солідарності героям та героїням кампанії. Торік акція об’єднала 7 млн людей.

Цьогоріч ними героями та героїнями марафону стали: Халед Драрені, арештований за журналістську діяльність; Валерія Сікал, яка першою в Україні наважилася розповісти про сексуальні домагання на військовій службі; Насима Аль-Сада, ув’язнена за захист прав жінок; Ґуставо Ґатіка, який втратив зір через поліцейське насильство; Меліке Балькан та Озгюр Гюр, що перебувають під загрозою ув’язнення за захист прав ЛГБТІ.

Музей Справедливості має п’ять залів, кожен із яких присвячений одному з аспектів боротьби за права людини. 

У залі «Артефакти боротьби» можна дізнатись про найвідоміші події з історії правозахисту – від ухвалення Декларації прав людини до славнозвісного виступу Мартіна Лютера Кінга, подивитись архівні фото та відео. Тут ви прочитаєте, зокрема, про здобуття жінками права голосу, Будинок «Слово» у Харкові, скасування рабства в США та про те саме піаніно з Майдану.

Зала «Ікони справедливості» розповідає про п’ять персон, імена яких стали символами боротьби за права людини. Це Василь Стус, Нельсон Мандела, Роза Паркс, Махатма Ґанді та Еммелін Панкгерст

В залі «Історії успіху»  кожен відвідувач може прочитати сім історій людей, яких вдалось врятувати від несправедливого суду і добитися для них змін на краще. 

Зали «Тест на справедливість» та «Механізм боротьби» присвячені цьогорічним героям та героїням Марафону написання листів. Зокрема, пройшовши тест, можна перевірити чи справедливо б ви оцінили вничок тієї чи іншої людини. В основу цього тесту покладені історії цьогорічних героїв марафону».

Нагадаємо, київська правозахисниця Тетяна Печончик з центру прав людини «Зміна» отримала щорічну премію Тюльпан прав людини  від Посольства Нідерландів.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

У зв’язку з карантином фестиваль відбудеться з обмеженою аудиторією, але з онлайн-трансляцією всіх подій на Facebook-сторінках Українського ПЕН та Києво-Могилянської Бізнес-Школи.

У рамках “Днів есеїстики” заплановані дискусії, лекції, а також зустрічі з українськими та закордонними авторами-есеїстами.

ПРОГРАМА 

14 ГРУДНЯ (ПОНЕДІЛОК)
Серія авторських лекцій
17:00 Андрій Любка. “Особливості авторського голосу в українській есеїстиці” (онлайн)
18:00 Діана Клочко. “Візуальне. Навіщо писати про мистецтво просто і суб’єктивно”
19:00 Юрій Макаров. “Журналістика ідей, а не фактів. Хто має на неї право і хто – її споживач?”

15 ГРУДНЯ (ВІВТОРОК)
19:00 Розмова “Юрій Шевельов. Центр / провінція”
Учасники: Тамара Гундорова, Лариса Масенко, Олександр Савчук (онлайн). Модераторка – Олена Гусейнова

16 ГРУДНЯ (СЕРЕДА)
19.00 Розмова “Есеїстика як сторітелінг”.
Учасники: Марія Титаренко (онлайн), Ольга Герасим’юк, Тарас Лютий, Олександр Михед. Модераторка – Ірина Славінська
Для відвідування події наживо, будь ласка, заповніть реєстраційну форму

17 ГРУДНЯ (ЧЕТВЕР)
19:00 Церемонія нагородження лауреата Премії імені Юрія Шевельова 2020 року

18 ГРУДНЯ (П’ЯТНИЦЯ)
19.00 Дискусія “Есеїстика в сучасних медіа”
Учасники: Оля Гнатюк, Павло Казарін, Орест Друль (онлайн). Модераторка – Оксана Форостина
Для відвідування події наживо, будь ласка, заповніть реєстраційну форму

19 ГРУДНЯ (СУБОТА)
19.00 “Суб’єктивно про минуле”. Онлайн-розмова з австрійським письменником Мартіном Поллаком про історичну есеїстику. Модератор – Юрко Прохасько. Спільно з Ґете-Інститутом

“Дні есеїстики в Києві” – мініфестиваль, покликаний популяризувати жанр есею, привертати увагу до творчості найвідоміших авторів-есеїстів, а також вводити українську есеїстику в загальносвітовий контекст.

Нагадаємо,Книга року ВВС-2020 назвала переможців, зокрема і в номінації “Есеїстика”.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Дитяча Книга року ВВС-2020

У номінації Дитяча книга року BBC – 2020 перемогла дебютна книга “Мед і Паштет – фантастичні вітрогони” Уляни Чуби (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).

Анотація: 
Кролик Паштет і ведмедик Мед — сердечні приятелі. Паштет — вправний кухар, який має чутливе до краси серце, а Мед — вдячний гурман, що носить за плечима рюкзак із сімейними реліквіями. На мотоциклі Хумасі друзяки мандрують світом — Франція, Карпати, пів­острів Зелених… Попереду в них — безліч пригод — іноді кумедних, а часом і жаскеньких. Стривайте, ось уже знову затарахкотів мотоцикл… Гайда за ними, за цими невгомонними вітрогонами, про яких так чудесно написала талановита молода письменниця Уляна Чуба.

“Це книжка про ведмедя-українця та кролика-француза, які зустрічаються на заробітках,в ресторані, де ведмідь працює викидайлом, а кролик кухарем, – розповідає членкиня журі Світлана Пиркало, радниця з питань культури ЄБРР. – Історія не перетворюється на ”Рататуй”, а на українську пригодницьку книгу з трьох пригод. Вона працює на різних на рівнях.  Для дітей йдеться про кролика, який закохується і пече коники, та смішного ведмедя. Для дорослих – про корупцію, коли друзям не дають відкрити ресторан та вони відкривають нелегальне кафе, де блокують класофони, в які занурені звірі, не помічаючи один одного. Потім опиняються в Карпатах, забруднених пластиком, а далі –  на півострові, який заполонили цапи, що хочуть з’їсти ботанічний сад. Це один з гарних прикладів книжки для дітей, яку можуть читати і дорослі, і всі отримають задоволення”. 

“Головні герої книги дуже різні – ведмедик великий і любить попоїсти, а кролик – маленький і обожнює готувати, але їх об’єднує головне – вони легкі на підйом. Щойно ведмедик відчуває подих вітрозмін, як вони закидають наплічники і рушають куди очі святять, – поділилася авторка Уляна Чуба. –  Цей ковідний час позбавив нас розкоші подорожувати. Але ми завжди можемо розгорнути цікаву книжку і зануритися в світ уяви. І повести туди своїх дітей, які також важко переживають цей час. Найкращий спосіб розвіяти невисловлені страхи – це розповідати їм історії, смішні, пригодницькі, від яких у них загораються очі, від яких вони регочуть. А наступна пригода Меду і Паштету обов’язково буде великою зимовою пригодою”. 

Книга року ВВС-Есеїстика-2020

Премію у номінації Книга року ВВС – Есеїстика – 2020 здобула збірка есеїв Оксани Забужко “Планета Полин” (видавництво “Комора”), до якої увійшли твори, написані за останні 20 років.

Анотація:
У цьому томі зібрано найважливіші есеї Оксани Забужко останніх двох десятиліть, присвячені постатям і подіям, які авторка вважає культурно знаковими для сьогоднішньої епохи кризи гуманізму. «Жіночі», «чоловічі» й «колективні», всі ці «портрети» об’єднує глибоко особисте переживання авторкою біжучої історії, в яку вона вписує своїх героїв — і цим виявляє в ній, хоч якій на позір катастрофічній, невидимий раніше життєствердний смисл.
Серед героїв есеїв: Софія Яблонська, Катерина Білокур, Соломія Павличко, Ольга Токарчук, Іван Забужко, Юрій Покальчук, Юрій Шевельов, Йосиф Бродський, Леонід Плющ. 

“У багатьох людей є в гардеробі контрольні джинси, в які треба влізти. У Оксани Забужко контрольною єесеїститика, за якою час від часу треба рівняти своє життя”, – вважає член журі, блогер Віталій Чепінога.

“За цю книжку треба дякувати видавництву ”Комора”, яке мене переконало переглянути мою есеїстику за останні 20 років, що давно не видавалася і не перевидавалася, – зазначила Оксана Забужко.-  В цій книжці особливий концепт та підхід. Так вийшло, що за минуле десятиліття переважна більшість моєї есеїстики  – потретна. “Планета Полин” також діляться на три секції: портрет жіночий, портрет чоловічий, портрет гуртовий, колективний, спроба створити портрет українського суспільства на різних стадіях його сучасної історії. Все це – ніби конспекти до майбутніх біографій тих постатей, котрі знакові і значимі для мене, котрих вважаю знаковими і значимими для українського народу. Вони мають бути збережені в нашій оперативній памяті”. 

Книга року ВВС-2020

Книгою року BBC – 2020 став роман Сергія Сергійовича Saigon “Юпак” (видавництво “Білка”).

Анотація: 
Прокляття, дрімало в дощатому сарайчику, вирвалося на свободу. Ревучи мотором, воно промчить життями тих, хто не встояв перед спокусою, ламаючи і змінюючи їх долі.
Набираючи швидкість, пролетить крізь уламки пляшок, з хрускотом б’ються об асфальт на сільських дискотеках, гучну музику, крики і п’яну різанину. Воно загляне в похмурі кабінети райвідділів і розкриє таємниці першого кохання. Прокляття безжальне до всіх, хто стане йому на дорозі.
Завиваючи, як скажений вітер, воно розірве місяці і роки, поки не буде зруйновано… А чи буде? “ЮПАК” – це роман про українське село. Зі своїми традиціями, діалектом, порядками, звичаями й гріхами. Про таке, яким воно було на стику з епохою інтернету. Про сонне село на сході України, загублене в степу. В степу, у якому ніхто не свій, крім своїх …

“Цей твір зачепив мене найбільше з цьогорічної літератури, і  не тому, що у ньому присутні матюки і суржик . Я сам виріс у сільському середовище, знаю як запивати самогонку з-під колонки  по дорозі до клубу, – поділився член журі, блогер Віталій Чепінога. – Юпак – це культовий мотоцикл Радянського союзу.  А роман  – про неописане покоління початку 90-х років, яке не мало власних великих трагедій і своєї гідної високої літератури. У кожного були свої драми і трагедії: розвал союзу, кооперативні рухи, бандитизм, рекет…  Це було покоління без орієнтирів і цінностей. Але якимсь дивом сталося так, що саме вони голіруч захистили Україну в найстрашніші перші місяці війни з Росією. Ці люди йшли на війну в кросівках і з батьківськами рушниці. Герої Юпака – це правильні пацани, солдати Фортуни, які фортуни так ніколи і не знають”. 

Справжнє ім’я автора – Сергій Лещенко, “Сайгон” – його позивний. Народився 1985 року в Дніпропетровській області. Ветеран російсько-української війни. Служив у Збройних силах України із серпня 2015-го до жовтня 2016 року, розвідник у 10-й окремій горно-штурмовій бригаді. Як письменник став відомий першим романом “Грязь [khaki]” про війну.

“Це книжка про українське степне село, якого не видно з вікон київських офісів. Яке тяжко працює, любе, п’є, б’ється, часто їде на чужу сторону шукати кращої для себе долі, – зазначив автор.  – В существованіє такого села тяжко повірити, але другого села у мене для вас немає”. 

Конкурс Книга року ВВС-2020 проводиться в партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку.
Переможець у кожній номінації отримає винагороду 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті.

Нагадаємо, у столиці назвали лауреатів Всеукраїнської театральної премії

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»