Позначка: Культура

Джерело

Незважаючи на те, що в афіші зазначено, що в основі вистави лежить рання п’єса відомого драматурга ХХ століття Артура Гейлі, дивлячись виставу стає зрозуміло, що у сюжеті вистави є мало що спільного  із його творами.

Із інтерв’ю акторів вдалося дізнатися, що сюжет цієї п’єси написав сам Анатолій Хостікоєв, який вперше виступив на сцені не лише, як актор та режисер-постановник, а також як і автор сюжету.

Головні події п’єси відбуваються у київській квартирі колишнього підполковника, Антона Степановича, який після смерті дружини живе лише однією рибалкою. Він пройшов крізь пекло війни в Афганістані, яка наклала відбиток на усе його подальше життя. Звиклий до жорсткого порядку та дисципліни, головний герой за сюжетом збирається на свою улюблену рибалку.

Несподівано для нього самого, в оселі з’являються одна за одною три зовсім різні, але надзвичайно яскраві жінки, які привертатимуть увагу головного героя, з’ясовуючи між собою хто з них краща з кращих, або ж справжня The Best.

Слід віддати належне чудовій акторській грі та майстерності прим театру ім. Франка: Наталі Сумській, Людмилі Смородині та Любові Куб’юк, які створили чарівні та неповторні жіночі образи.

Перша героїня – актриса Агнеса Анатоліївна, прима столичного театру, яка грала легендарну Любов Орлову у виставі театру. Ця елегантна та витончена пані абсолютно впевнена у своєму успіху у чоловіків, та майже з першої появи на сцені демонструє, що легко зможе підкорити головного героя.

Але раптово їй на заваді стає інша дама, енергійна брокерка Роза Борисівна у виконанні Наталі Сумської. Це єдиний персонаж у виставі, який говорить російською мовою з пікантним єврейським акцентом. Вона часто згадує свого покійного чоловіка Фіму, для якого вона багато років була найкращою, та навіть не розглядає варіантів, що головний герой обере когось іншого, окрім неї.

Поряд з цими двома яскравими особистостями, з’являється і третя пані-громадська активістка пані Леся, яка приїхала до Києва на конференцію, але не втрачає можливість познайомитися з Антоном Степановичем. З усіх жіночих персонажів, її героїня має найбільш трагічну долю, яка розкривається у великому монолозі в другій дії вистави.

Незважаючи на таких трьох неординарних жінок в оточенні головного героя, в фіналі п’єси так і не зрозуміло —  чи згоден головний герой щось змінювати у своєму житті, і кого саме з прекрасних незнайомок він в майбутньому визначить своєю супутницею? Навіть незрозуміло є те, чи вдалось комусь з них дійсно привернути його увагу, чи вони просто гарно провели час? Це питання так і залишилося відкритим…

Кульмінаційною сценою вистави став концертний виступ Наталі Сумської з піснею легендарної Тіни Тьорнер THEBEST, яка була улюбленим хітом чоловіка її героїні. Певно, саме ця сцена зробила саму виставу.

На фоні таких ефектних та досить неординарних жінок, персонаж Анатолія Хостікоєва виглядав трохи незакінченим та другорядним, особливо в другій дії, де герой досить мало з’являється на сцені. Єдине, що запам’яталося у його герої в другій частині вистави – це гра на саксофоні, яка була приємно доповнила сюжет.

Незважаючи на певні недоліки сюжету, вистава вийшла досить яскравою, завдяки чудовій акторській грі квартету видатних українських акторів сучасності, які дарували вчора глядачам частинку свого унікального таланту та неймовірно теплі емоції.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Окрім сучасного ремонту, у закладі модернізовано матеріально-технічну базу та оновлено бібліотечний простір. У результаті користувачі отримали бібліотеку нового формату – центр соціокультурних подій, навчання, дозвілля.

Бібліотека розміщена у окремому двоповерховому приміщені, має інклюзивні елементи та ліфт.

До послуг користувачів 24 комп’ютеризовані робочі місця (12 стаціонарних та 12 мобільних), Wi-Fi, новий мультимедійний зал, дитяча кімната, кухня тощо.

Бібліотека знаходиться за адресою: вул. Щербаківського, 51В.

Графік роботи: понеділок-четвер – із 11.00 до 18.00; п’ятниця – вихідний день; субота – з 11.00 до 18.00; неділя – з 11.00 до 17.00; санітарна година – з 13.00 до 14.00.

Історія бібліотеки почалася в 1950 році, на масиві Нивки, що з’явився на окраїні міста. Марія Захарівна Гулько, після виходу на пенсію, створила першу бібліотеку на Нивках. У маленькій кімнаті одноповерхового будиночку по вулиці Баумана. Поруч був гуртожиток будівельників, де й розпочала свою популяризаторську роботу Марія Захарівна. А коли почали зростати перші житлові будинки, поклопоталася про відкриття справжньої книгозбірні. В 1957 році вона стала державною і мала 5 000 книжок та тисячу відвідувачів. А в 1960 році бібліотека № 10 отримала звання «Бібліотека відмінної роботи».
У 1965 році книгозбірня отримує нове приміщення по вулиці Щербакова, 33. В її фондах уже 120 тисяч книжок, послугами бібліотеки користуються 10 000 читачів. За 16 років зі звичайної пересувки робітничого гуртожитку, вона перетворилася на центральну бібліотеку Радянського району міста Києва.
У 1981 році переїжджає в нове, двоповерхове приміщення по вулиці Щербакова (нині Щербаківського), 51-в, у якому працює донині. 

Фото Департаменту культури КМДА

Нещодавно одна з київських бібліотек отримала премію за доступність.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Стрічка заснована на реальних подіях та розповідатиме про життєвий і професійний шлях видатного українського тренера вітрильного спорту Віктора Коваленка. Саме його вихованці принесли перші золоті та бронзові олімпійські медалі незалежній Україні на Олімпіаді в Атланті, а пізніше – численні найвищі спортивні нагороди збірній Австралії, яку він тренує і дотепер.

На пострадянському просторі Віктора Коваленка називають «Кремінь», а в англомовних країнах — «medal-maker» (людина, яка робить медалі), оскільки лише у складі збірної Австралії, за підрахунками Російської спілки вітрильного спорту, його вихованці здобули на Олімпійських іграх 12 комплектів нагород різного ґатунку.

Роботу над стрічкою новозеландського режисера-постановника Вінсента Ворда (Vincent Ward), який має у доробку оскароносний фільм «What Dreams May Come» (Куди приводять мрії з Робіном Вільямсом 1998), реалізує кінокомпанія «Пронто Фільм» у співпраці компаніями Altamira Creation AG (Швейцарія) та Neofilm GmbH (Німеччина).

Фільм «Кремінь» має статус національного і, відповідно до Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, створюється в офіційній копродукції України, Австралії, Німеччини, Швейцарії та Китаю.

Протягом листопада 2020 року зйомки деяких епізодів фільму проводились в акваторії Дніпра у Києві та на Київському водосховищі.

На замовлення кінокомпанії «Пронто Фільм» фахівці Спеціалізованої аварійної рятувально-водолазної служби (САРВС) КП «Плесо» надавали комплекс послуг з аварійно-рятувального обслуговування та  забезпечували профілактичну роботу для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій під час проведення зйомок (перевірка стану протиаварійного захисту на знімальних локаціях; надання замовнику обов’язкових для виконання вимог щодо справності обладнання і плавзасобів; зосередження на локаціях необхідних матеріально-технічних засобів рятувального призначення; чергування рятувальників, водолазів та медиків САРВС на катерах у місцях проведення зйомок; контроль за дотриманням учасниками зйомок превентивних заходів безпеки тощо).

Особлива увага приділялась безпеці неповнолітніх акторів, які виконують роль Віктора Коваленка у дитинстві та юності, а також акторів, які за сценарієм опинялись у воді. 

Окрім того, з метою створення у кадрі візуального ефекту «туману» активно використовувались димові шашки і необхідно було в умовах низької видимості не допустити зіткнення суден. Тому рятувальники САРВС надавали судноводіям вказівки щодо безпечних траєкторій руху.

Бекстейдж роботи над створенням фільму «Storm School» на кількох київських локаціях. Фото  компанії «Пронто Фільм».

Нагадаємо, у столиці показують фільм про українських легенд хокейної ліги

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Мистецька премія імені Казимира Малевича – це одна з найпрестижніших мистецьких відзнак в Україні. Вона була заснована у 2008 році з ініціативи Єжи Онуха, директора Польського Інституту у Києві, та Войцеха Круковського, директора Центру Сучасного Мистецтва Замок Уяздовський, з нагоди 130-річчя від дня народження Казимира Малевича. Премія – це свідчення пам’яті та визнання художника польського походження, що народився у Києві. Нагорода вручається раз на два роки митцям та мисткиням, що працюють із візуальним мистецтвом у широкому сенсі цього визначення (включно з перформансом) віком до 40 років, народженим в Україні, незалежно від актуального місця проживання. Премія вручається за внесок у розвиток сучасного мистецтва. У 2018 році до організації Премії приєдналися Український інститут та Інститут Адама Міцкевича.

Лауреатами Премії вже стали: Алевтина Кахідзе (2008), Стас Волязловський (2010), Жанна Кадирова (2012), Лада Наконечна (2014), Микита Кадан (2016) та Іван Світличний (2018).

Цього року премію Малевича отримав Саша Курмаз. Митець народився 1986 року у Києві, де живе та працює. 2008 року закінчив факультет дизайну Української Національної академії мистецтва у Києві. Протягом останніх 10 років мав більше 10 персональних виставок в Україні, Німеччині та Польщі. 

“Курмаз працює з графіті та фотографією. Його роботи частіше можна побачити у міському просторі, ніж у виставковому, – каже арт-критик Борис Філоненко. –   Він приділяє увагу не тільки тому, як створюється худжній образ, а й як він потрапляє до свого глядача. Його роботи можна побачити в сітілайтах чи перформансах”.

Як лауреат Премії ім. Казимира Малевича 2020 Саша Курмаз отримає грошову винагороду в розмірі 3000 євро від Польського Інституту у Києві та тримісячну мистецьку резиденцію в Центрі сучасного мистецтва Замок Уяздовський у Варшаві (вересень-листопад 2021 року), яка стала можливою за підтримки Українського інституту та Інституту Адама Міцкевича.

“Для мене велика честь отримати цю нагороду, але особливо важливо, що на Премію Малевича мене номінував саме Віктор Марущенко, – написав Саша Курмаз. –  Премії та конкурси – це важливо і потрібно! Це хороша можливість підтримати художника. Але в той же час, премії та конкурси ставлять художника в незручне стан конкуренції та суперництва. «Бути кращим, бути успішним» вимагає від нас суспільство. Беручи участь в цьому, ми негласно приймаємо правила гри і часто забуваємо про головне – про співпрацю і співдружність, забуваємо про те, що мистецтво – це не спорт, тут не може бути переможців, тут немає кращих! Тому я хотів би розділити грошову частину премії імені Казимира Малевича порівну між усіма фіналістами цього року”.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

7 грудня в Україні відзначається День Української Хустки. Це досить нове свято, яке було започатковане минулого року, але тісно пов’язане з відродженням давніх українських традицій та вірувань, які мали важливе значення у повсякденному житті наших пращурів.

Цього дня в багатьох містах України проходять конкурси та флешмоби «Зроби селфі з хусткою», а також майстер-класи з різних варіантів зав’язування хустки, перетворюючи її на вишуканий етнічний декор.

Тож, згадаймо, як звідки виникла ця традиція носити хустку та яке символічне значення мав цей предмет жіночого гардероба в уявленні українців минулих поколінь.

Традиція покривати голову вишитою хустиною має надзвичайно глибокі джерела. Вважається, що перші хустки українських жінок були білими, іноді вони замінювалися вишитими  білими рушниками, і вже у 17-18 століттях на головних уборах з’являється вишивка шовковою ниткою. 

Переважна більшість українських хусток того періоду мала геометричний орнамент, згодом виникла мода вишивати на хустці квіти та рослини, рідше птахів. Кути хустки прикрашали різноманітними коштовними прикрасами, які свідчили про достаток  родини. 

Різними були і кольори хусток: молоді заміжні жінки носили хустки білого або світлого кольору, червона хустка вважалася святковою або ж весільною в деяких регіонах нашої держави, літні жінки носили переважно темні хустки, а чорні носили удови. Дівчата до заміжжя голову хусткою покривали досить зрідка, прикрашуючи її вінком з квітів, але з під хустини обов’язково мала визирати коса, що свідчило про статус незаміжньої.

Хустка – це неодмінний атрибут заміжньої українки, який символізував її перехід від батьківського роду до роду чоловіка. Тому, під час весілля вдома у нареченої відбувався обряд «покривання голови», які здійснювали її мати або заміжні сестри, які поцілувавши три раз хустку, пов’язували її на голову молодої дружини. За народними звичаями, дівчата, котрі хотіли вийти заміж, на Покрову (14 жовтня), коли починався справжній сезон весіль, зверталися до Покровської ікони зі словами: 

Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку,
Хоч онучею, хоч ганчіркою — хай не буду дівкою! 

Українську хустку вишивали дівчата своїм руками, вона мала надзвичайно важливе  обрядове значення. За народними традиціями, наречена у знак згоди перев’язувала хустиною руку свого майбутнього чоловіка. Важливу роль відігравала українська хустка і в обряді хрещення: нею у церкві перев’язували руки кумам та священнику.

Ще одним надзвичайно важливим значенням хустки був оберіг роду. Коли чоловіки вирушали на війну або на заробітки, жінки дарували їм у дорогу хустину, яка мала оберігати їх від усього лихого. Козаки пишалися та дорожили нею, як своєрідною реліквією, яку прив’язували до сідла своїх коней. Якщо ж хто з козаків гинув під час бою, його кінь разом з хустиною повертався додому, бо за народними віруваннями хустина мала повернутися до свого роду…

У радянський період традиції української хустки були перервані, але впродовж останніх років мода до української хустки повертається. ЇЇ часто можна побачити в колекціях відомих дизайнерів, ним присвячують численні книжки та експозиції в музеях, їх можна побачити на світлинах у соцмережах видатних українок та простих жінок наших сучасниць. Гортаючи ці світлини, нерідко можна побачити і унікальні речі, які перейшли нашим сучасницям у спадок від бабусь та прабабусь. Тому, приємно коли такі гарні українські традиції відроджуються в наші часи.

Тетяна Асадчева

Джерело

З 1989 року Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК» знайомить глядачів різного віку із найкращими зразками вітчизняного та світового анімаційного кіно, як сучасного, так і класичного. Цього року «КРОК» традиційно представить увесь спектр нових течій світової анімації, роботи як визнаних майстрів, так і дебютантів, які своїми оригінальними ідеями надихають анімаційне мистецтво.

У конкурсну програму цьогорічного фестивалю увійшли майже сто фільмів з двадцяти країн світу. Всього ж на селекцію було подано 1112 заявок з 60 країн.

В Національній конкурсній програмі зібрані найкращі анімаційні роботи 2019-2020 років майстрів та талановитих початківців.

Фільмом відкриття  став «НІС, АБО ЗМОВА «НЕ ТАКИХ» легенди світової анімації, режисера Андрія Хржановського. Унікальний експериментальний епос, присвячений твору українського генія Миколи Гоголя «Ніс» та однойменній опері Дмитра Шостаковича, висвітлює долі інтелігенції в епоху тоталітарного режиму. За декілька місяців фільм вже здобув неймовірну кількість нагород. 

«КРОК» не може залишити без уваги події, що наразі відбуваються в сусідній Бєларусі. Саме тому ми підготували програму фільмів режисерів-аніматорів Білорусі з назвою «Жыве Бєларусь»! (11 грудня)

Особливе місце у програмі займає спеціальний показ «Довга подорож»: до сторіччя легенди світового кінематографа Тоніно Гуерра (11 грудня). Постійний співавтор Федеріко Філліні, Тоніно був добрим другом «КРОКу», неодноразово був його почесним гостей. І ювілейна програма створювалась за участі вдови митця Лори Гуерра.

ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ

7 грудня о 18.00 
Міжнародна конкурсна програма №1 «Спів розуму»
Спеціальний показ анімаційного джему на підтримку білоруського народу «Аніматори світу – Бєларусі» 
Національна конкурсна програма №1 «Майстри» 

8 грудня о 18.00
Міжнародна конкурсна програма №2 «Небачене-нечуване» 
Міжнародна конкурсна програма №3 «Геній місця» 
Міжнародна конкурсна програма №4 «Блакитний страх» 

9 грудня о 18.00
Міжнародна конкурсна програма №5 «Обійми та дотики»
Національна конкурсна програма №2 «Нові імена» 
Міжнародна конкурсна програма №6 «Оповіді з Мультивсесвіту» 

10 грудня о 18.00
Міжнародна конкурсна програма №7 «Незручність» 
Міжнародна конкурсна програма №8 «Людська природа» 
Міжнародна конкурсна програма №9 «Добре і ще краще» 

11 грудня о 18.00
Програму фільмів режисерів-аніматорів Білорусі «Жыве Бєларусь»!
«Довга подорож»: до сторіччя легенди світового кінематографа Тоніно Гуерра
Церемонія закирття фестивалю, нагородження призерів, програма фільмів-переможців.

12 грудня о 13:00 Програма «Родинний кінозал» Найкращі анімаційні фільми для дітей (2019-2020)

13 грудня о 13:00 Програма «Родинний кінозал» за підтримки кінокомпанії

Вперше у рамках Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів “КРОК-2020: у рідній гавані!” відбудеться унікальна колаборація! Цьогоріч окремі покази Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК» відбудуться на незвичній локації  – Музеї на Поштовій площі, куди гостинно запрошує всіх бажаючих команда історико-культурного туристичного центру «Річкова Брама Києва».

Перегляди в Музеї найкращої анімації (два сеанси по півтори години) відбудеться 12 та 13 грудня о 19:00. Вхід на локацію напроти фунікулеру, поряд з Цервкою Різдва Христового. Вхід безкоштовний, але кількість вільних місць лімітовано. Обов’язкова реєстрація, форма з’явиться на сторінці.

Спільно МФАФ «КРОК» та «Таблеточкі» здійснять благодійні покази у лікарнях України, зокрема у Національній дитячій спеціалізованій лікарні МОЗ України «ОХМАДИТ».

Усі заходи та покази фестивалю безкоштовні. Кількість запрошень обмежена. Видаються за наявності. Всі фестивальні заходи відбудуться з дотриманням санітарно-епідеміологічних заходів, зокрема: Вхід до залів Будинку кіно без захисної маски на обличчі заборонено; перебування у Червоному, Синьому, Малому та інших залах лише з дотриманням соціальної дистанції.

Нагадаємо, у столиці назвали лауреатів Всеукраїнської театральної премії

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

«Хто не чув, той побачить!» – самоіронічна книга афоризмів, в якій зібрані найкращі цитати київського мера. Всі вислови супроводжуються ілюстраціями в стилі коміксів від художника Дмитра Кривоноса.

Продажі вже стартували у мережі книгарень та інтернет-магазині Bookling.ua, а також у книгарні “Сяйво книги” за адресою: вул. Велика Васильківська, 6. Вартість книжки – 125 гривень.

– Кошти від продажу йдуть у благодійний фонд «Майбутній Київ», на втілення гарних проектів у столиці. — зазначив Віталій Кличко. — Купуйте, замовляйте — собі та на подарунки. І нехай книжка дарує вам гарний настрій! 

Зазначимо, що фонд «Майбутній Київ» надав по 2,5 тисячі гривень постраждалим мешканцям будинку на Позняках, де стався вибух, на відновлення документів. 

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»