Позначка: Культура

Джерело

Нинішній сезон в умовах пандемії є досить складним для багатьох артистів та музичних колективів світу. На сьогоднішні, на жаль, слухати повноцінні оперні вистави за участю великої кількості співаків, хору та оркестру є практично неможливим. Тому, для тих, хто справді скучив за справжнім оперним репертуаром, за безсмертними мелодіями з опер видатних італійських композиторів – В.Белліні, Дж.Верді, Дж.Пуччіні, П.Масканьї, вчорашній концерт Людмили Монастирської став надзвичайно цінним подарунком. Адже окрім видатної української прими, в концерті брали участь провідні солісти театру: Тарас Штонда, Валентин Дитюк, Алла Позняк та Ігор Євдокименко, у чудовому музичному супроводі концертмейстера театру Майї Шляпочник.

Програма концерту була присвячена найбільш яскравим сторінкам італійської опери XIX століття, починаючи від епохи бельканто, до знаменитих  шедеврів Верді та веризму. 

Розпочався концерт знаменитою Молитвою Норми «Casta Diva» з однойменної опери Вінченцо Белліні у виконанні Людмили Монастирської. І хоча, голос співачки за своєю природою є вердіївським, неможливо не відзначити високу майстерність співачки у володінні кантиленою, та бездоганним виспівуванням мелізмів та вокальних прикрас, характерних для епохи бельканто.

Порадував своїм яскравим виступом і молодий український тенор Валентин Дитюк. Незважаючи на свій досить молодий вік, співак встиг здобути перемогу на декількох престижних вокальних конкурсів, впевнено виконуючи складний теноровий репертуар на багатьох оперних сценах світу. Вчора у його виконанні прозвучала арія Рікардо з опери Дж.Верді «Бал-маскарад», а також  складний драматичний дует Манон та Кавалера де Гріє з опери Дж. Пуччіні «Манон Леско».

Вердіївську тематику продовжили фрагменти з опер «Трубадур» та «Аїда», які є найулюбленішими у репертуарі Людмили Монастирської. Саме виконання партії Аїди в однойменній опері Дж. Верді принесло українській примадонні світове визнання, а саму співачку в пресі називають одну із кращих «Аїд» сучасності. 

Справжньою окрасою вечора стали і чудові дуети з неповторних шедеврів Джузеппе Верді. Прекрасно був виконаний дует Аїди та Амнеріс з насиченим меццо-сопрано Аллою Позняк. Трохи незвичним був вихід Тараса Штонди у ролі ефіопського царя Амонасро, яку зазвичай виконують не баси, а баритони. Однак, завдяки високій виконавській майстерності та широкому діапазону, наш відомий бас гідно справився з новою для себе роллю.

Один із провідних баритонів театру Ігор Євдокименко виконав сцену смерті Родріго з опери «Дон Карлос», а також прекрасний дует Графа ді Луна та Леонори разом з Людмилою Монастирською. Шкода, що ця чудова опера, яку по праву вважають однією із кращих у творчій спадщині видатного італійського генія Дж.Верді, вже тривалий час не ставиться на сцені театру. Меломани старшого покоління ще пам’ятають попередню постановку вистави, де яскраво проявилися таланти видатних українських співаків: Г.Циполи, А.Мокренка, Г.Туфтіної, Р.Майбороди, Л.Забілястої, О.Вострякова, Л.Юрченко.

Незважаючи на яскраве музичне обдарування та чудові голоси усіх виконавців, домінантою вечора був неповторний голос Людмили Монастирської, яка в черговий раз продемонструвала неповторне володіння голосом, чудове нюансування та високу виконавську культуру, яка неодноразово визнана музичними критиками багатьох країнах світу. 

Попри свій зірковий статус, співачка у житті залишається досить простою та скромною людиною, говорячи, що своїм талантом вона завдячує своїм батькам, які мали чудові голоси та співали в самодіяльному хорі, а також своїм талановитим педагогам: Івану Гнатовичу Паливоді та видатній українській співачці Діані Петриненко – яка стала мудрою наставницею пані Людмили під час навчання у консерваторії.

Ще одним секретом свого успіху Людмила Монастирська вважає щоденну наполегливу працю, без якої, на думку артистки, неможливо підтримувати високий рівень майстерності та завойовувати любов глядачів.

В чому, кияни які вчора завітали до столичної опери, могли повністю переконатися. Бо, концерти за участі нашої прими є надзвичайно цікавою подією у мистецькому житті нашої столиці, а меломани мають чудову можливість побачити і почути співачку, чий спів захоплює глядачів провідних оперних театрів світу.

Тетяна Асадчева

Джерело

Художники-монументалісти Ада Рибачук (нині покійна) і Володимир Мельниченко 13 років працювали над горельєфом – з 1968 по 1981 рік. Він мав стати частиною меморіального ритуального комплексу на Байковому кладовищі, присвячений темі життя і смерті.

Але на початку 1982-го, коли Стіна була вже майже завершена, Міністерство культури УРСР раптом наказало припинити роботи. Стіну оголосили «чужою принципам соціалістичного реалізму» і розпорядилися залити бетоном. 

– Знищення роботи було жорстоким, сплановане архітекторами і конструкторами. Стіну заливали три місяці, з березня по травень, 950-ма кубометрами бетону. Це було своєрідною помстою авторам, адже відбувалося знищення творіння за життя його творців, – згадує Володимир Мельниченко.

Протягом шести років про споруду і її авторів було заборонено згадувати. Лише у часи Гласності і Перебудови, наприкінці 80-х, про Стіну пам’яті знову заговорили, був навіть створений документальний фільм.

Що приховано під бетоном?

Горельєф складає 213 метрів завдовжки, його висота варіюється від 5  до 16 метрів. Об’ємні зображення на Стіні, згідно із задумом авторів, повинні були підтримати тих, хто прощався з близькою людиною на Байковому кладовищі, а також створити простір для роздумів. 

На першій композиції зображено пісочний годинник як нагадування про швидкоплинність часу. На другій композиції – чоловік і жінка, Адам і Єва, з планетою між ними. На третій зображено вогонь, дощ і зелений паросток, а також напис: «Збережи». На наступній композиції – олень і поруч з ним – чоловік зі звукозаписувальним пристроєм, який досліджує звуки природи. Ще одне зображення – вітрило Колумба й крило Ікара, як символи прагнення до більшого. 

Далі – космонавт, символ підкорення космосу. Поруч – людина з пташкою, що символізує творчість. 

Наступна композиція – материнство: жінка, яка тримає в руках кульбабку, і поруч – її дитина, яка тримає повітряну кульку, що потім відлітає у війну. Поруч – 22-метрова скульптура Прометея і композиція із солдатами-захисниками.

– В обличчях цих солдат ми відтворили своїх сучасників: Віктора Некрасова, Миколу Бажана, Федора Рибачука – Адиного батька. Вони на той момент були ще живими, і ми таким чином зберігали про них пам’ять, – розповідає Володимир Мельниченко.

Солдати на горельєфі наче йдуть по воді: всі зображення мали б відбиваються у озері внизу Стіни Пам’яті, що створювало б образ Лети, ріки пам’яті.

Можливість відновлення

Ще на Стіні є фрагмент під назвою «Оборона Вітчизни». Він знаходиться у центрі і зображує двох жінок: одна трубить у горн про небезпеку війни, інша – черпає воду з річки Життя. Саме цей фрагмент планує відкрити Фонд збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельниченка.

– У кожній цивілізованій країні є сюжет, в якому жінка-героїня рятує свій народ у часи небезпеки. Тим більше це актуально зараз, коли Україна у стані війни, – розповідає пан Володимир. – Це буде складною роботою, адже розмір рельєфу становить 120 квадратних метрів. І з кожного квадратного метра потрібно вручну вирубити кожен кубометр бетону, щоб не попсувати рельєф.

У 2018 році була відкрита частина фрагменту – голова жінки з горном. Робота над нею коштувало 50 тисяч грн. Відкриття ж повного фрагменту вартує 2 млн грн, але для початку робіт достатньо зібрати 500 тисяч. Якщо проєкт отримає фінансування, фрагмент «Оборона Вітчизни» очистять за три місяці.

Кожен може допомогти зібрати необхідну суму, щоб у Фонді орендували техніку та найняли команду, яка під керівництвом автора Володимира Мельниченка розпочне відновлювати фрагмент. Реквізити вказані на сайті. 

–  Ми з Адою розуміли, що створюємо найважливішу роботу нашого життя і залишаємо згадку про наш час іншим поколінням.  Я вірю, що Фонду вдасться відновити рельєф і зробити це за життя його автора, – підкреслює пан Володимир. 

На території Байкового кладовища, де розташована Стіна, можна відшукати ще багато цікавого. Тому запрошуємо на прогулянку цим престижним містом мертвих.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Між собою змагалися вистави, прем’єри яких відбулися у 2019 році. З 83 заявок експерти відібрали у лонглист 28 вистав з 9 міст України у шести номінаціях.

Традиційно фестиваль-премія проходить у три етапи: експерти обирають шортлист (по кілька кращих вистав у номінації), а далі проходить тиждень їх показів у Києві, де вистави оцінює міжнародне журі. Через обставини, спричинені пандемією COVID-19, вирішили відмовитися від підсумкового фестивального тижня. Таким чином лауреатами стали  всі вистави, що увійшли  до шортлиста.

«Український театр  є  дуже сильним, і 2020 рік це доводить. Попри, як я їх називаю, «аншлаги пустих місць» у залах через карантинні обмеження, ми мріємо швидше повернутися до нормальної роботи і до повних глядацьких залів.  Переконаний, що після всіх викликів пандемії ми отримаємо нові якісні вистави», – зауважив голова Національної Спілки театральних діячів Богдан Струтинський.

Експерти переглядали постановки наживо з серпня до листопад, вдалося подивитися 23 з 28. Попри карантин, хвороби акторів, заміни виконавців, перенесення дат театри робили все можливе, аби організувати ці покази. 

Довелося скасувати номінацію “За найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу”- до фіналу дійшло лише дві постановки, одну з яких побачити членам Експертної ради не вдалося через хворобу соліста. 

Церемонія нагородження проходила у камерній обстановці, з музичними номерами та вітаннями. Переможці отримали статуетки та грошові винагороди на реалізацію нового творчого проєкту.

ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ГРА

«За найкращу драматичну виставу»:

ГО «Культура. Інновації. Майбутнє»/Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра – «Альбатроси»
Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька – «ЕНЕЇДА XXI»
Сумський обласний академічний театр драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна – «Пер Гюнт»

«За найкращу виставу камерної сцени»:

ГО «Європейський Культурний Центр»/Київський академічний театр «Золоті ворота» – «MIŁOŚĆ / ЛЮБОВ»
Київський національний академічний Молодий театр – «Ласкаво просимо до пекла»
Київський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – вистава «Лимерівна»

«За найкращу виставу для дітей»:
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва – «Аліса»
Полтавський академічний обласний театр ляльок – «На хвилі»

«За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу»:

Одеський національний академічний театр опери та балету – La Traviata
Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. Лисенка – «Любов до трьох апельсинів»

 «За найкращу пошуково-експериментальну виставу»:

Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. І.Франка – «Дванадцята ніч, або Що захочете»
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра – Сімейний альбом / Album di Famiglia

Засновником та організатором фестивалю-премії «ГРА» («GRA» («GreatRealArt»)) є Національна спілка театральних діячів України. Нагадаємо, «ГРА» проводиться на конкурсній основі один раз на рік за підсумками минулого календарного року. Цьогоріч театри представляли прем’єри, що вийшли у період з 1 січня по 31 грудня 2019 року. Участь у проєкті брали професійні театральні колективи різних форм власності і форматів роботи.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Тема конгресу: «Театр в часи кризи». В рамках панельних дискусій європейські та українські представники театральної сфери обговорять вплив пандемії на діяльність театрів, поділяться успішними і неуспішними кейсами, планами та стратегією на 2021 рік.

Всі охочі можуть дивитися онлайн-трансляцію події на фейсбук-сторінці театру «Золоті ворота» або долучитися до zoom-конференції попередньо зареєструвавшись за посиланням

3 грудня о 20:00 трансляція вистави театру “Золоті ворота” “Тату, ти мене любив?”

Жанр: сімейні спогади на 2 дії
Автор Дмитро Богославський, режисер Стас Жирков

Ви знаєте, як чистити криницю? Треба взяти драбину, лопатку, відро та залізну щітку, а потім треба вичерпати усю воду. Хоча навіщо це знати – вода ж є в крані. Чому тоді Олександр щоночі бачить покійного батька та цю криницю на подвір’ї? Чому батько завжди говорить тільки про криницю й ніколи про те, чи любив він сина? Але хіба це зараз важливо, чи хтось когось любив? Тим паче, коли сестри Олександра хочуть продати хату. І не буде вже ні місця, де пам’ятаєш себе ще маленьким, ні криниці, яку знову треба чистити. Близькі йдуть і лишається лиш порожнеча. І хто цей Альберт, який чомусь думає, що може допомогти? Може, саме цієї ночі Олександр нарешті не буде кричати уві сні: «Тату, ти мене любив?»

4 грудня о 20:00 трансляція вистави театру драми і комедії на лівому березі Дніпра “Сімейний альбом / Album di Famiglia”.

Жанр – Трагікомедія про вареники та 90-ті
Автор та режисер-постановник  – Маттео Спіацці (Італія)

Що таке сім’я? Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Те, що раніше мало величезне значення – дуже швидко перестає цінуватись нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, опинимось на зломі часів. Саме тоді, коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів. І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte».

Конгрес проводиться за підтримки Департаменту культури КМДА у партнерстві з Театром на Лівому березі Дніпра. 

У грудні Театр на Липках продовжує безкоштовну трансляцію вистав

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Головна мета акції – показати перспективність мистецтва ліногравюри в сучасному світі: розмаїття можливостей; пластична мова техніки; способи досягнення образної виразності; еволюція древньої техніки в світі сучасних технологій; методика «ручного» друку відтисків та її переваги над «механічним» (за допомогою станків).

Не лише розповідь, а й «живе» виконання процесів творення ліногравюри поєднане супроводом відео етапів роботи.

Буде ініційована розмова про задачі сучасного мистецтва графіки, а також реалістичного мистецтва в цілому.

Семінари, лекції, майстер-класи розраховані і на студентів мистецьких факультетів, які прагнуть поглибити навички та знання в мистецтві графіки, зокрема ліногравюри так і широкого кола поціновувачів сучасного мистецтва.

Заплановано провести вечори спогадів про художників і вчителів Юрія Химича, Георгія Якутовича, Григорія Хорошилова.

«Ліногравюра від «А» до «Я» 
Коли: відкриття 4 грудня о 18:00 
Де: Муніципальна галерея мистецтв Деснянського району по вул. Драйзера, 6 
Вхід вільний

Лише 3 та 4 грудня фестиваль VR “Virtualité”  презентує 7 яскравих VR-робіт французьких та українських митців цієї інноваційної галузі.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Постановка здійснена за романом Івана Франка 1892 року «Для домашнього огнища». Твір написано на основі реальних подій — гучних судових процесах у справах торгівлі людьми, що відбулися у 1883—1892 роках у Львові.  Зокрема,  1883 року відбувся судовий процес над пані Вайс, яка залучала молодих дівчат до свого приватного дому розпусти, який знаходився у Львові.  Бордель працював протягом останніх дванадцяти років за сприянням місцевих багатих «паничів», так званої «сметанки» аристократичних товариств. Серед мотивів, які спонукали пані Вайс до злочину, підсудна зазначила такими словами: «Для домашного огнища», які й послугували назвою для Франкового твору.

Опис вистави

Де взяти гроші? Влаштуватися на додаткову роботу, продати майно, купити лотерейний квиток або…?
Наша героїня знайшла своє рішення. Тепер її чоловік жадає з’ясувати яке. Хто обманює: ліпший друг чи кохана дружина? Але щось точно нечисто, коли твоє життя здається імітацією.

«У театрі на Подолі люблять Франка, і хотілося поставити не надто відому річ. Обрали психологічний детектив. З твором Франка вперше працював на професійній сцені, – розповідає режисер вистави Ігор Матіїв. –  Роман багатонаселений. Вистава поставлена на малій сцені, тому від деяких персонажів довелося відмовитися, деяких ми вирішуємо через маски. 
Герой через 5 років повертається додому з війни і розплутує дивні речі, які відбуваються вдома. Йдеться про дволикість світу – коли на публіку робимо одне, насправді інше, а потім публічно осуджуємо таких, як ми. Це  сучасний твір, адже за 100 років потреби людей не змінилися. І коли постає питання виживання, люди часто не гребують засобами. Змінилися лише обставини й антураж». 

“ІМІТАЦІЯ”, детектив

Автор – Іван Франко
Режисер-постановник та автор інсценування – Ігор Матіїв
Художник-постановник та художник з костюмів – Таїсія Карась
Актори: Катерина Шенфельд, Катерина Вайвала, Ігор Ніколаєв, Костянтин Темляк, Станіслав Мельник, Євген Ковирзанов

Коли: 4, 5, 6 грудня о 18.00
Де: Театр на Подолі, Андріївський узвіз, 20А, зала Ігоря Славінського
Вартість квитків: 300 грн.

3 грудня в прокат виходить документальна картина Володимира Мули «ЮКІ», що розкаже історії видатних зірок українського походження, які формували найвідомішу хокейну лігу світу— NHL.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Спорудженню будівлі передувало рішення міської думи, до якої звернулося Товариство Письменності Києва із проханням виділити земельну ділянку для будівництва народного будинку. За задумом ініціаторів, нова установа мала займатися поширення письменності, релігії та освіти серед різних верств суспільства, а також займатися іншою просвітницькою діяльністю. 

20 грудня 1899 року міська дума ухвалила виділити ділянку під будівництво майбутнього закладу освіти на Троїцькій площі, яка тоді знаходилась на околиці міста.

Будівництво розпочалося у липні 1901 року на пожертви міських урядових установ та відомих меценатів того часу, зокрема Лазаря Бродського, який надав 12 тисяч карбованців та Миколи Терещенка, який своєю чергою виділив 3 тисячі.

Двоповерхова споруда була побудована в стилі раціоналізму за проектом архітектора Геннадія Антоновського, і була відкрита через півтора роки. Фасад будинку прикрасили скульптури двох видатних класиків української літератури: Тараса Шевченка та Миколи Гоголя.

 Будинок просвітництва, у своєму первинному вигляді проіснував до 1908 року. За часи своєї діяльності у приміщенні знаходилася редакція історико-етнографічного журналу «Київська старовина», який пізніше  став називатися «Україна».

Крім просвітницьких та громадських організацій, ще з моменту відкриття Троїцький народний будинок часто надавали в оренду багатьом театральним антрепризам, а у 1907-1917 роках в приміщенні розташовується трупа Миколи Садовського, з ім’ям якого в Києві пов’язують створення першого стаціонарного українського театру. Окрасою колективу була легендарна українська акторка Марія Заньковецька, виступи  якої викликали справжню сенсацію у театральному житті нашого міста. ЇЇ надзвичайне драматичне обдарування полонило багатьох відомих людей того часу. Нею захоплювалися Антон Чехов, Костянтин Станіславський, Лев Толстой, а молодий Остап Вишня зі своїм другом таємно зрізали для неї з оранжереї найкращі квіти…

Особливий успіх у глядачів мала прем’єра опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, де головні ролі виконували Марія Заньковецька та Микола Садовський. Сам же композитор, присвятив музичному театру чимало своїх творів, а також охоче працював з багатьма відомим артистами над музичною частиною у виставах. Завдяки Миколі Лисенку, який написав музику до багатьох творів Миколи Гоголя, кияни мали унікальну можливість подивитися на театральній сцені найкращі взірці літературної спадщини письменника.

На сцені театру Садовського починали свої перші творчі кроки знаменитий тенор Іван Козловський, який з великим успіхом співав Андрія в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», композитор Кирило Стеценко (який змінив на посту свого вчителя М.Лисенка після його смерті у 1912 році) а також Лесь Курбас, який працював режисером в театрі у 1916-1917 роках. 

Після революції у стінах театру починає діяти Український народний театр, а у 1922 театр ім. М. Заньковецької, який на жаль, через деякий час переїде до Львова. На базі нього сформувався Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької, який і зараз залишається одним із провідних театральних колективів міста Лева.

У 1934 році будівлю театру передають у розпорядження театру Музичної комедії, який у 1966 році стає театром Оперети. У 2004 році театр одержує статус Академічного, а у 2009 статус Національного, що робить його одним із найбільш престижних та популярних театрів Києва, поруч з Національною Оперою України та Національними драматичними театрами Івана Франка та Лесі Українки, які завжди знаходилися в епіцентрі головних культурних та мистецьких подій нашої столиці.

 За свою 86 річну історію, колектив театру втілив у життя понад 200 успішних прем’єр. Переважну більшість репертуару театру складають класичні оперети І. Кальмана, Й. Штрауса, Ж. Офенбаха, а також комічні опери буфа. Останнім часом колектив театру часто звертається і до жанру мюзиклу, який є надзвичайно популярним у наш час.

Творче життя колективу кипить і у наш час. Незважаючи на складний час, який переживають наші театри у зв’язку з пандемією Covid-19, театр оперети представив прем’єру вистави «Бродвейська історія» Джона Кромвела, яку схвально оцінили глядачі і театральна преса. 

Творчим кредо цей столичний театр обрав фразу «Київська оперета – крок до свята». І дійсно, слухаючи неповторні та життєрадісні мелодії знаменитих оперет та мюзиклів, в багатьох глядачів виникають відчуття гармонії та щастя, яких іноді бракує у бурхливому ритмі нашого повсякденного життя.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»

Джерело

Щоб потрапити в інший світ, вже не потрібно мандрувати,  – достатньо одягти шоломи з окулярами віртуальної реальності та відправитися у подорож.

Що можна побачити:

«-22.7°». На вас чекає фільм у жанрі віртуальної реальності, навіяний пригодами продюсера електронної музики на ім’я Molécule, який вирушає до Гренландії з метою записати звучання Арктики для свого чергового альбому. Унікальний досвід, який відкриє перед вами таємниці арктичної півночі. Слухаючи магічні звуки полярної природи, ви поступово заглиблюєтесь у свій внутрішній світ.

«Аяуаска». Стрічка обіцяє приголомшливу подорож крізь одну з найдивовижніших духовних практик на планеті. Аяуаска – ліана смерті. Унікальний шанс для широкого загалу поринути в загадкову культурну та духовну таємницю.

Детальна програма

Під час виставки буде діяти санітарний протокол, який включає постійну дезінфекцію шоломів віртуальної реальності, використання засобів індивідуального захисту та застосування системи реєстрації.

Організатори: Французький інститут в Україні у партнерстві з Ukrsibbank BNP Paribas Group, ГО “Арт Оптимісти” та Центр сучасного мистецтва М17. 

Коли: 3-4 грудня, з 11:00 до 21:00
Де: M17 Contemporary Art Center, вул. Антоновича, 102
Вхід – 100 грн. та реєстрація

Нагадаємо, Міжнародний щорічний ярмарок PHOTO KYIV 2020, присвячений мистецтву фотографії, цього року триває онлайн з 2 до 12 грудня