Позначка: Мистецтво

Джерело

Свого часу, дідусь композитора переїхав до Києва та купив будинок на вулиці Басейній, 6, відкривши там майстерню з виробництва духових музичних інструментів. Сімейну справу продовжив батько композитора, який хотів, щоб і юний Рейнгольд займався родинним ремеслом.

Проте, хлопчика значно більше цікавила музика, яку відтворювали інструменти, ніж процес їх виробництва. Батьки не поділяли захоплення сина, тому під час навчання у Другій Київській гімназії, хлопчик потайки бере уроки гри на скрипці у одного старенького скрипаля-аматора, а згодом у студентів.

У 1891 році Рейгольд Глієр вступає до Київського музичного училища, де його викладачем стане відомий скрипаль О.Шевчик. За рік з гастролями до Києва приїде знаменитий композитор Петро Чайковський, який диригуватиме свій видатний твір «Увертюра 1812 рік». Виступ геніального композитора справить на юнака надзвичайно сильне враження і він твердо вирішує присвятити життя саме музичній композиції:

«Вперше в житті я став свідком таких овацій, такого тріумфу… Цей складний комплекс вражень і став поштовхом, що вирішив мою подальшу долю», – згадуватиме згодом Рейнгольд Глієр.

Після закінчення училища молодий композитор, всупереч бажанню рідних, продовжує свою музичну освіту в Московській консерваторії, де його педагогом був відомий композитор С.Танєєв, а кумирами молодого митця Сергій Рахманінов та Олександр Скрябін.

У період навчання молодий киянин проявив надзвичайну працездатність, ретельно вивчаючи не лише твори, які передбачені програмою, але і багато інших, знайомлячись з творами своїх сучасників та тісно вивчаючи фольклор різних народів та національностей.

«Ніхто в мене ніколи так багато не працював у класі, як Глієр, — писав Сергій Танєєв своєму колезі Антонові Аренському. За перший струнний секстет молодий композитор одержить Музичну премію імені Михайла Глінки – найпрестижнішу музичну премію дореволюційної Росії.

Після закінчення з золотою медаллю консерваторії, молодий композитор у 1913 році повертається до Києва для викладання композиції у новоствореній Київській консерваторії, а за рік він стає її директором.

«Він не лише чудовий музикант, він ще й талановитий організатор», – зазначали про Глієра його колеги.

Дійсно, за роки роботи у Києві композитору вдалося створити не лише власну композиторську школу, з якої вийшли два найяскравіших представники української музики першої половини ХХ століття – Борис Лятошинський та Левко Ревуцький, але і значно активізувати мистецьке життя нашого міста. На його запрошення у Києві відбуваються гастролі провідних тогочасних музикантів та композиторів: Сергія Рахманінова, Олександра Гречанінова, Сергія Прокоф’єва, Яші Хейфеця та інших.

Велику увагу композитор приділяє і українській тематиці: пише симфонічну поему за мотивами поезії Тараса Шевченка, музику за його творами «Гайдамаки» та «Іван Гус», розпочинає роботу над симфонічною картиною-балетом «Запорожці».

Українська тема була улюбленою у творчій спадщині композитора і після повернення до Москви у 1920 році. До 125 річниці з Дня народження Видатного Кобзаря Глієр створю симфонічну поему «Заповіт», часто звертається до мотивів українських народних пісень і в своїх інших симфонічних творах. В останні роки життя композитор звертається до творчості Миколи Гоголя, працюючи над балетом «Тарас Бульба».

У творчій спадщині композитора понад 500 творів, зокрема 7 балетів, 5 опер, понад 20 симфонічних композицій, близько 150 романсів та вокальної лірики.

Його ім’я носить Київське музичне училище (зараз Муніципальна академія музики імені Р.М.Глієра), а також вулиця у Святошинському районі міста.

Друзі та сучасники згадували композитора як «Людину з добрим серцем, чуттєву та поетичну». Р.М.Глієр вважав, що любов та краса змінюють світ на краще, тому його твори вражають чуттєвою ліричністю та проникливістю.

«Передавати свої похмурі настрої у музиці я вважаю злочином», — любив говорити учням видатний композитор.

Своїм життєвим кредо Рейнгольд Глієр вважав:

«Композитор зобов’язаний вчитися до кінця своїх днів, удосконалювати свою майстерність, розвивати та збагачувати своє світосприйняття, йти вперед та вперед…»

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

В основі сюжету лежить реальна історія з життя американської співачки-аматорки Флоренс Фостер Дженкінс (1868-1944), яку вважають найпершою представницею «аутсайдерської» музики. Від природи легендарна Діва не була наділена музичним обдаруванням: їй бракувало голосу музичного слуху та почуття ритму, але це зовсім не заважало Флоренс вважати себе зіркою рівня видатних оперних прим та виступати на сцені перед глядачами, записувати платівки та підкорити «Карнегі-гол».

Щоправда далеко не усі глядачі, особливо ті, що добре розбиралися у музиці, були, м’яко кажучи, в захваті від її співу, а після виступів надсилали на адресу зірки свої численні обурення у письмовому вигляді. Проте, Флоренс часто не надавала їм великого значення, вважаючи що на світі повно музичних профанів та заздрісників. Не оминала увагою виступи співачки і преса, іронічно зазначаючи, що голосу Флоренс Фостер Дженкінс «було підвладно виконати усе, окрім вірних нот».

До речі, кожний виступ «найгіршої співачки світу» підкреслювали і надзвичайно екстравагантні костюми, які Мадам Фостер Дженкінс шила власноруч. Особливо запам’ятався глядачам її незабутній вихід у костюмі янгола з великими блискучими крилами, коли нашій героїні вже було далеко за 70.

Про життя Флоренс Фостер Дженкінс було написано декілька п’єс та знято декілька художніх фільмів. Найбільш відомою вважається сценічна комедія «Незрівнянна» Пітера Квілтера, яка одержала престижну премію Лоуренса Олів’є та була перекладена на 27 мов. З великим успіхом її поставили понад 40 театрів світу, а декілька років тому колектив театру імені Івана Франка представ свою сценічну версію цієї неймовірної історії. Попри те, що вистава вже не є прем’єрною, вона вже кілька років має неабиякий успіх у глядачів, а квитки на виставу розкуповуються заздалегідь.

Цікаву сценічну інтерпретацію історії Ф. Фостер – Дженкінс здійснив корифей сучасного театрального мистецтва Анатолій Хостікоєв, який у виставі грає роль палкого прихильника та імпресаріо незрівнянної – Сейнт Клера Бейфільда. Дивлячись на цього героя, неможливо не захоплюватися наскільки самовіддано він служить своїй Музі, вважаючи, що співати правильно, як написано в нотах – це дуже нудно, а Флоренс робить такі цікаві і самобутні інтерпретації знаменитих арій Моцарта та Верді.

Центральним образом вистави є звичайно ж сама «Незрівнянна Флоренс» у майстерному виконанні Наталії Сумської. Слід відзначити неабиякий талант та майстерність нашої театральної прими, яка всі музичні номери та вокальні рулади у виставі співає сама, демонструючи справжнє професійне вокальне ведення звуку та гарну співочу позицію, майстерно створюючи комічні ефекти неправильного співу: пускання півнів та фальшиву інтонацію.

Слід віддати належне постановникам вистави, які не прагнули повністю скопіювати творчість легендарної американки, «вокальну майстерність» якої дійсно важко сприймати більше хвилини у записах. Тому, дивлячись виставу, можна цілком впевнено сказати, що Наталя Сумська значно покращила вокальне обдарування своєї героїні, а в цілому її Фостер можна навіть слухати та насолоджуватися її майстерністю перевтілюватися у різних сценічних персонажів.

Окрасою вистави є живий музичний супровід, який майстерно забезпечували музиканти оркестру театру, а також Анатолій Хостікоєв, зачарувавши своїм соло на саксофоні та глибоким «ля бемолем».

Справжнім відкриттям у виставі став образ піаніста Косме Макмуна у прекрасному виконанні молодого актора театру Олександра Бегми – онука знаменитого режисера Національної опери України Володимира Бегми. Молодий актор створив образ харизматичного та трохи сором’язливого піаніста, блискуче поєднавши чудове володіння фортепіано з переконливою акторською грою.

Цікавий образ Дороті-подруги Флоренс створила акторка Ірина Дворянин, яка також розкрилася у досить незвичному для себе амплуа. Образ Дороті доповнила чудова м’яка собачка, яка була улюбленцем головних дійових осіб. Наприкінці вистави його змінює справжній Лабрадор, який не лише чудово справився зі сценічними завданнями, але і став улюбленцем публіки під час поклонів.

Вистава «Незрівнянна» є яскравою подією театрального життя нашого міста, в якій немає місця для смутку та печалі, бо в ній цілковито панує атмосфера музики, сміху та свята, які гармонійно поєднуються з початком нового життєвого року, змушуючи глядачів забути про власні турботи та переживання та насолоджуватися кожною хвилиною життя, як це робила головна героїня вистави – Флоренс Фостер Дженкінс.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ», фото з сайту театру імені Івана Франка

Джерело

Колекція музею справді вражає: вона складається з понад 56 тисяч виробів з дорогоцінних металів та каміння, які поступили до фондів музею під час знаменитих археологічних розкопок, а також з колекцій Історичного та Художнього музеїв, Інституту Археології, з приватних колекцій, зокрема видатних українських меценатів М. Терещенка та Б. Ханенка. Вона охоплює період від бронзової доби аж до сучасних виробів, представлених у 9 залах.

Експозиція прикрас вважається однією із найбільших у Східній Європі, а окрему гордість складають експонати скіфської доби, зокрема легендарна Київська Пектораль, яка впродовж десятиліття вражає своєю величчю та красою не одне покоління відвідувачів музею.

Музей історичних Коштовностей – це не лише унікальна подорож у різні епохи та часи, щоб дізнатися як зароджувалося та розвивалося ювелірне мистецтво в нашій країні, але й чудова змога побачити вражаючі артефакти давніх цивілізацій, які в різні часи проживали на території нашої держави.

Музей постійно знаходиться в постійному пошуку нових шляхів презентації своєї унікальної колекції. Окрім оглядових та тематичних екскурсій, у стінах музею створюються театралізовано-поетичні костюмовані екскурсії «Скіфія золота» та «Священні скарби», які допомагають відвідувачам зануритись у давні часи і стати співучасниками історичних подій.

Багаторічна міжнародна виставкова діяльність Музею, яка розпочалась з 1975 року, принесла йому міжнародне визнання, а разом з цим величезна кількість людей у багатьох країнах світу довідалася і відкрила для себе Україну – державу з глибокою історією і культурою, джерела якої сягають тисячоліть…

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»