Виборники, “хиткі штати” та відсутність альтернатив: як відбуваються вибори в США

Сьогодні відбувається одна з найважливіших подій в світовій політиці – вибори президента США. Саме від вибори колегії виборників залежить, хто стане першою особою держави, яка займає лідерство у багатьох сферах в світі. 

Як проходять президентські вибори в Сполучених Штатах Америки і як працює принцип “переможець отримує все” у матеріалі Прямого.

Система “стримувань і противаг”

Вибори президента Сполучених Штатів відбуваються раз в чотири роки і здійснюються на трьох рівнях: федеральному, на рівні окремих штатів і на місцях. Важлива особливість президентських виборів в США полягає в тому, що за конституцією американський президент є одночасно і главою уряду. Тобто виконавчу гілку влади обирають загальнонародним голосуванням, що дає їй особливий мандат на правління і незалежність в своїй діяльності від інших гілок влади. На цій підставі будується американська система “стримувань і противаг”, коли виконавча і законодавча влада незалежні один від одного.

Незалежність цих гілок влади підкреслюється ще тим, що президент не може розпускати парламент та оголошувати дострокові парламентські вибори, як у більшості республік. У США незалежне існування двох гілок влади абсолютно не означає, що обраний президент матиме більшість в законодавчому органі влади. Тому другою особливістю є те, що може виникати ситуація, яка в США називається “розділеним правлінням”. Президент представляє певну партію, але при цьому може не володіти більшістю в одній палаті або в обох палатах Конгресу.

Чотири етапи виборів

У Сполучених Штатах не існує єдиного і уніфікованого порядку проведення президентських виборів. Ця процедура формувалася протягом тривалого часу. Наразі процес обрання першої особи держави носить багатоступінчастий характер і складається з декількох етапів.

На першому етапі, що традиційно відбувається з 1 лютого до кінця червня, у всіх штатах відбуваються первинні вибори кандидатів у президенти, або праймеріз. Така практика вперше з’явилася на початку XX століття, але тільки з 1970-х років стала обов’язковою. Під час праймеріз американці вибирають кандидатів від Республіканської та Демократичної партій, які згодом боротимуться за президентське крісло. Особливість праймеріз у Сполучених Штатах полягає в тому, що кандидатури на пост президента обирають виборці, а не призначаються партійним керівництвом.

Потім, після голосування виборців кандидатів в президенти США офіційно стверджує керівництво партій на національних з’їздах демократів і республіканців. Після цього визначається два конкурента на пост глави держави.

На третьому, головному етапі громадяни США обирають президента і представників свого штату – вибірників, які пізніше будуть голосувати безпосередньо за одного з кандидатів передвиборної гонки. Виборниками, як правило, стають місцеві чиновники, партійні активісти чи просто авторитетні особи повязані з республіканцями чи демократами.

На четвертому, завершальному етапі колегія виборників традиційно голосує в кінці грудня в своїх штатах, за кілька днів до Різдва. У кожного з 50 штатів є певна кількість голосів виборників, пропорційна кількості виборців. Найбільш густонаселені штати мають більшу кількість електоральних голосів – у Каліфорнії, наприклад, їх 55. Всього голосів по країні налічується 538, та для перемоги на виборах кандидату досить набрати 270. Результати виборів затверджуються обома палатами Конгресу в січні наступного року.

Практично у всіх штатах діє система “переможець отримує все”, коли всі голоси виборників штату переходять до кандидата, який набрав найбільшу кількість голосів виборників. Винятком є штати Мен і Небраска, де в кожному з виборчих округів обирається по одному виборнику, а решта місць (їх завжди два) визначаються за підсумками загального голосування в штаті. Хоча Конституція США не зобов’язує виборників голосувати за кандидата, який отримав найбільшу кількість голосів, закони 33 штатів й округу Колумбія вимагають від них дотримання цього правила. Виборників, які голосують врозріз з їхніми зобов’язаннями, називають “ненадійними”. У пяти американських штатах таким людям загрожує покарання, а в 14 передбачають скасування голосування із заміною виборників (у двох штатах ці заходи застосовуються одночасно).

Хиткі штати

Більшість американських штатів мають мають усталені політичні уподобання. Каліфорнія майже завжди голосує за кандидата від демократів, а Техас традиційно постійно підтримує республіканців.

Водночас завжди є низка штатів, де, через історичні умови, електоральні уподобання населення розділені практично порівну, проте перемога в них гарантує отримання значного числа голосів виборників, тому в цих штатах триває запекла виборча боротьба. У цьому році їх вісім: Флорида, Пенсильванія,  Огайо,  Мічиган, Північна Кароліна, Аризона, Вісконсин, Айова.

Як правило, саме у “хитких” штатах відбуваються найнапруженіші виборчі перегони і найпотужніша агітація, зокрема найбільша кількість передвиборчих зустрічей.

Мажоритарна система і самовисуванці

Попри наявність двопартійної системи в США можливі кандидатури безпартійних чи пердставників альтернативних партій. Наприклад, Теодор Рузвельт організував прогресивну партію, і в 1912 році забрав голоси у Республіканської партії на користь демократів.

За всю історію США можна налічити більше трьох тисяч партій. Але на національному рівні перемагали тільки дві з них, і все завдяки мажоритарній системі виборів, яка діє відповідно до принципу “переможець отримує все”. Якщо за того чи іншого кандидата проголосувало хоча б на одну людину більше, він отримує всі голоси виборників даного штату. Так що наявність двопартійної системи разом з мажоритарною системою виборів і інститутом виборників практично ставить хрест на будь-якому кандидата від третіх сил.

Також, варто розуміти, що американські партії відрізняються від європейських. Вони, де-факто, являють собою широкі виборчі коаліції без обов’язкового індивідуального членства. Так, є структура, але цим займаються партійні функціонери, які отримують зарплату. Все решта – це виборні політики, які отримали посади за партійними списками, добровільні партійні активісти і рядові виборці, які самі вважають себе прихильниками тієї чи іншої партії.