Зеленський своїми кроками руйнує створення антипутінської коаліції

Джерело

Президент України Володимир Зеленський своїми нетрадиційними кроками руйнує процес створення антипутінської коаліції.

Про це в ефірі “Прямого” заявив дипломат, міністр закордонних справ України (2007-2009) Володимир Огризко.

З чим пов’язане таке наполегливе бажання Зеленського провести зустріч сам-на-сам з президентом Путіним?

– Мені здається – сімейним архівом. Альбомом, в якому він потім буде розказувати: ви бачите, я навіть з Путіним зустрічався.

Так раз він уже зустрівся в Парижі.

– То ж було не сам-на-сам, а було в межах групи. А тут, як ми з вами, один-на-один… Це ж дуже класно.

А ризики від такої зустрічі президент не зважує?

– Це вже наступне питання. І тут якраз давайте розбиратися. Бо, по-моєму, на тлі того, що ми зараз маємо з західними партнерами, коли, як ніколи, ми близькі до того, щоб справді вибудувати цю антипутінську коаліцію, притому не гаслами, а конкретними справами, і робити на цьому тлі соло на баяні, – це виглядає вельми, я би так сказав, нетрадиційно.

Як вам факт того, що цю зустріч буде організовувати не МЗС, а Офіс президента?

– Можливо, це навіть і добре для МЗС, тому що факт непідготовки такої зустрічі ляже не на МЗС, а на апарат Офісу президента, тому що така зустріч насправді не відбудеться. Вона може відбутися лише в тому випадку, якщо Путіна запевняють, що Зеленський приїде з капітуляцією. Оскільки такого, я сподіваюся, не буде, тому що щонайменше громадськість цього не дозволить, то такої зустрічі не може бути в принципі: безвідносно до того, чи це буде Ватикан, чи це буде Папуа-Нова Гвінея, чи це буде Північний полюс.

Тоді для чого президент взагалі говорить про це, причому обираючи дуже екзотичні місця, які більше б підійшли під зйомки якихось стрічок: Єрусалим, Відень, Ватикан? Чому так екзотичні речі спливають?

– Взагалі-то в дипломатії так не прийнято. Перед тим, як щось називати, безвідносно до того, чи це якийсь пункт або якесь місто, то з країною, де це місто знаходиться, ці речі треба щонайменше узгодити. Тому що інакше ми ставимо Україну у досить-таки незручне становище. Якщо раптом хтось, умовно кажучи, в країні “ікс” з керівників чує, що в моїй країні хочуть провести якусь зустріч, то це відразу викликає питання: чекайте, а зі мною якось це узгоджували, і чи я зможу надати ті послуги, про які йдеться? Все ж таки є певні речі, які в дипломатії є обов’язковими, інакше це як слон в посудній лавці. Тому тут, мені здається, не екзотика, а просто відсутність елементарних знань, вмінь, етики. І можна продовжувати…