В Україні чи в Європі: де і коли можуть розгорнути виробництво ракет до Patriot

Рішення президента США Дональда Трампа надати Україні дозвіл на виробництво ракет до ЗРК Patriot викликало неабияку реакцію у суспільстві та серед експертів. Та поки у процесі запуску виробництва цих ракет більше невідомих. Яку саме ліцензію отримає Україна? Де буде розгорнуте виробництво? І головне – коли можливий його запуск? Які відповіді є на ці та інші запитання про виробництво ракет до Patriot для України, читайте у матеріалі УНН. 

Практично одразу після заяви Трампа про те, що Україна отримає ліцензії на виготовлення ракет, з’явилася інформація, що оборонна компанія Lockheed Martin, яка і виробляє ці ракети, підтримала рішення про надання нашій країні ліцензій. 

“Ми очікуємо, що до кінця 2026 року наша українська команда матиме технічну можливість виробляти американські ракети”, – заявив тоді ж Президент України Володимир Зеленський. 

Важливість рішення американських партнерів, в умовах, коли росія робить ставку на застосування балістики по мирних українських містах, важко переоцінити. Patriot є надійним та перевіреним засобом протидії балістичним ракетам. Однак, ракети PAC є дефіцитним та дороговартісним товаром. На рік виробляється трохи більше 600 ракет. А за оцінками експертів, лише за 5 днів іранського конфлікту американські війська та сили країн Перської затоки використали близько 800 ракет. Україна ж щорічно потребує не менше 2000 тисяч таких перехоплювачів. Чому така кількість? Відповідь на це УНН дав військовий експерт Олексій Гетьман. За його словами, зазвичай для збиття балістики використовується не одна ракета PAC-3, а дві-три: один пуск – це 70-відсоткова ймовірність збиття, два пуски підвищують ймовірність до 90%, три – до 95%. 

Після появи інформації про надання Україні ліцензій постало запитання: що саме підпадатиме під неї. Зокрема, чи отримає наша країна дозвіл на виробництво простіших PAC-2 GEM-T від Raytheon, чи на виробництво PAC-3 MSE від Lockheed Martin. Джерела, на які посилалося зокрема видання Kyiv Independent, вказували, що ідеться все ж про більш сучасні PAC-3. Наразі крім США дозвіл на виробництво таких ракет має лише Японія. 

Досвід Японії 

У 2006 році Токіо уклав угоду на виробництво ракет-перехоплювачів Patriot на потужностях Mitsubishi Heavy Industries. Спочатку програма охоплювала PAC-2 CRI (згодом замінений на PAC-3 MSE). Примітно, що для налагодження серійного виробництва знадобилося близько двох років. Однак японське виробництво так і не було повністю локалізованим – критичні компоненти, зокрема головки самонаведення виробництва Boeing, і досі постачаються зі США. Щорічне виробництво ракет – трохи більше 20 штук. І постачання їх до інших країн не передбачене. 

Ще одна країна, що отримала ліцензію, – Німеччина. Але наразі йдеться про виробництво лише PAC-2 GEM-T. І тут примітний момент, що MBDA Deutschland та Raytheon домовилися про розгортання спільного виробництва ще у 2022 році, а завод має запрацювати лише у вересні цього року, перші ж ракети очікуються у 2027-му.  Україна вже претендує на перші партії ракет. Однак їхня кількість не задовольняє наші теперішні потреби – поступово завод планує вийти на потужність у 180 перехоплювачів на рік. 

Окрім Німеччини часткову локалізацію отримала Польща 

У 2018 році польській промисловості довірили виробництво бічних маневрових двигунів для ракети PAC-3 MSE. Проте виробничу лінію сертифікували лише у вересні 2025 року, а перше замовлення надійшло через сім років після початкової угоди. Польща лише зараз наближається до рішення про ширшу ліцензію на виробництво повністю ракети PAC-3 MSE. 

Більшість експертів припускають, що Україна отримає ліцензію на виробництво PAC-3. Однак, уточнюють, що фактично йдеться про збирання ракет з іноземних комплектуючих. 

“Ліцензія на збирання ракет з комплектуючих, які виробляються підрядниками. Це складний виріб, і нам дають право на збирання усіх елементів у кінцевий виріб”, – пояснює економічний експерт Олег Пендзин. 

До речі, компаній-підрядників, які виробляють компоненти до ракети, близько 400. 

Про час, бюрократію і виробничі потужності 

Отже, скільки часу знадобиться для початку виробництва ракет. Відповідь на це запитання впирається в декілька факторів. Перший – фактичне отримання ліцензій та надання технічної документації. Другий, що витікає з першого, – бюрократія. Навіть з огляду на те, що Україна значно спростила багато процесів для отримання формальних дозволів на початок виробництва того чи іншого озброєння – у цьому конкретному випадку йдеться про спільне виробництво, до якого будуть так чи інакше дотичні і виробники з інших країн. Третій – брак комплектуючих. Фабіан Хоффманн, експерт з ракет з Норвезького інституту оборонних досліджень в Осло, припускає, що український завод зможе виготовляти 200-300 перехоплювачів на рік. Ця цифра далека від необхідних 2000 перехоплювачів за теперішньої інтенсивності російських атак. Ще один фактор – наявність фахівців, яких треба навчити. 

Але все ж найважливішим фактором є наявність виробничих потужностей, які мають бути сертифіковані. І тут є два варіанти: завод в Україні чи в Європі. Лунали думки, що, власне, на заводі в Німеччині розгорнуть лінію з виробництва ракет саме для України. Висловлюється на користь цієї ідеї і військовий експерт Дмитро Снєгирьов. 

“Чому Німеччина – бо є досвід виробництва ракет PAC-2, цієї ж лінійки, але з іншими тактико-технічними характеристиками. Відповідно, якщо є досвід виробництва антибалістики (причому за ліцензією Сполучених Штатів), є безпекові умови, є промислова база, то всі ці плюси грають на користь версії того, що виробництво буде розташоване на території Європи, щоб унеможливити знищення підприємства російською стороною. Друге, є відповідні технології, є наукова база, є виробнича база, є підготовлені кадри, тобто не треба їх готувати, не треба створювати з нуля, є вже відкатаний сам процес. Тобто розуміння функціоналу. І це дає можливість якраз пришвидшеного характеру випуску вже PAC-3”, – заявив він у коментарі УНН. 

У випадку, якщо виробництво вирішать здійснювати у Німеччині, то, як вважають експерти, його старту доведеться чекати рік. А крім того, сама ракета має тривалий виробничий цикл – до 24 місяців. 

Якщо ж виробництво все ж вирішать розпочати в Україні? Очевидно, що потрібен завод, який має бути максимально убезпечений. Потрібні підготовлені кадри. Потрібно налагодити постачання усіх необхідних компонентів. За оптимістичними прогнозами експертів, на це піде 2-3 роки, за більш песимістичними – до 6. Зрозуміло, що Україна не має стільки часу. 

Чи є альтернатива? 

“Коли у вас є повний спектр загроз, вам потрібно багато різних інструментів”, – каже експерт з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні Том Карако. 

Аналітики пропонують шукати не стільки альтернативу, а доповнення. Тобто не відмовлятися від виробництва ракет до Patriot чи отримання готових виробів від партнерів, а доповнювати іншими засобами. До найбільш ефективних альтернатив американському комплексу належать оновлена франко-італійська система SAMP/T NG, або ж ще один комплекс виробництва США THAAD. Але і тут ми впираємося не лише в час, але і в брак таких систем та ракет до них. Ще одна альтернатива – українська ракета FP-7.x, розробки компанії Fire Point. Саме цей перехоплювач має стати основною ракетою європейської антибалістичної системи Freyja. 

Наразі ракета пройшла льотні випробування на максимальних прискореннях. Надалі її потрібно інтегрувати з іншими компонентами, які надають європейські партнери. А це, зокрема, командні пункти, радари, а також головка самонаведення. Система розгортатиметься на вже існуючих засобах, єдиний важливий момент – їхня інтеграція. Після підписання Президентом України та лідерами ще 9 європейських країн спільної декларації про Антибалістичну коаліцію, цей процес має прискоритися. 

“Це буде спільний продукт, тому що є не одна головка, а дві головки самонаведення, які можуть бути використані. Є купа радарів, які можуть бути використані. Купа командних центрів. І ми просто робимо на відкритій архітектурі. Деякі країни, наприклад, не бажають купувати в інших країнах команд-центри, якщо в них є свої. Добре, ми відкриті, давайте інтегруватися. Давайте ваші пропрієтарні протоколи (протоколи, що обмежують сумісність продуктів різних виробників – ред.) відкривайте, ми будемо в них інтегруватися, і все”, – пояснив головний конструктор Fire Point Денис Штілерман.  

Також FP-7.x очевидно потребує менш тривалого циклу виробництва ніж РАС-3, а як заявив Штілерман – Fire Point готовий ділитися технологіями, аби виробництво перехоплювача масштабувалося. Окрім того, ця ракета значно дешевша за аналоги. Перехоплювач від Fire Point коштує без “сікера” (seeker), тобто головки самонаведення, пів мільйона доларів, а з “сікером” буде коштувати 750-800 тисяч, проти кількох мільйонів доларів.  

“Навіть, якщо ми будемо запускати десять ракет, які будуть значно дешевші, – це буде економічно вигідніше”, – пояснює експерт Олексій Гетьман, та додає: важливо, аби європейці зараз були готові сприяти Україні у виготовленні подібних відносно дешевих рішень у великій кількості. 

Економіст Олег Пендзин додає, що має надію на українську балістику значно більше, ніж у те, що швидко запуститься процес збору РАС-3. У самій же компанії Fire Point розраховують на перші перехоплення до кінця 2027 року.