Рись в Україні водиться на Поліссі та в Карпатах - як досліджують хижака

Головне:

Новий підхід до обліку: Науковці відмовилися від приблизних підрахунків на користь “детерміністичного моніторингу”, ідентифікуючи кожну рись за унікальним малюнком плям на хутрі.

Транскордонне життя: Рисі не визнають державних кордонів – окремі особини постійно мігрують між Україною та Словаччиною.

Вплив війни: На Поліссі зафіксовано зростання чисельності рисі, що пов’язують із припиненням полювання та зменшенням мисливського тиску.

Співжиття з людиною: Хижаки дедалі частіше з’являються поблизу сіл, тому завданням охорони стає мінімізація конфліктів через практичні рішення, як-от електроогорожі для фермерів.

Майбутнє виду: Головними викликами залишаються фрагментація лісів, браконьєрство та потреба в генетичному дослідженні популяцій для створення ефективного Національного плану дій.

Найбільша кішка Європи та її роль у екосистемі

Рись євразійська – це “парасольковий вид”. Її присутність свідчить про те, що лісова екосистема збалансована, а територія – достатньо велика та непорушна. Оберігаючи оселища цього хижака, люди автоматично захищають тисячі інших видів рослин і тварин.

Доросла рись важить близько 25 кг і потребує для життя від 100 до 200 кв. км території. В Україні вона мешкає у Карпатах та на Поліссі.

Хоча офіційна статистика налічує понад 500 особин, реальний стан популяції потребує детального вивчення, адже правовий захист у Червоній книзі – лише основа для реальних дій.

Рись євразійська потрапила на фотопастки (фото: WWF-Україна)

Від слідів до “цифрових паспортів”

Десятиліттями чисельність рисі визначали “дідівськими” методами: підрахунком слідів на снігу та опитуваннями місцевих жителів. Це давало лише приблизну картину.

Ситуація змінилася у 2024 році, коли WWF-Україна почав систематичний моніторинг в Ужанському національному парку. За два роки науковці опрацювали майже 50 тисяч фото- та відеофайлів із камер-пасток.

Головний інструмент ідентифікації – унікальний візерунок плям на хутрі рисі, який працює як людські відбитки пальців.

Такий “детерміністичний моніторинг” дозволив перейти від здогадок до фактів. Якщо раніше припускали, що в парку живуть від 6 до 13 рисей, то тепер точно підтверджено: їх семеро.

Рись ідентифікують за унікальним для кожної особини візерунком на хутрі (фото: WWF-Україна)

Міжнародний мандрівник: історія рисі ID-4

Найцікавішим об’єктом досліджень став самець ID-4, якого українські вчені називають “Соніком”, а словацькі колеги – “Борсуком”. Цей хижак вільно перетинає кордон, доводячи, що для диких тварин державних меж не існує.

Для науковців це – сигнал про необхідність транскордонної координації. Без спільних систем моніторингу одну й ту саму тварину можуть рахувати десятки разів у різних звітах, що штучно завищує реальну статистику.

Приклад бурого ведмедя Iwo, який за місяць пройшов територію трьох областей України, лише підтверджує: без співпраці з сусідами ми бачимо лише викривлену картину.

Життя під наглядом GPS: експеримент на Поліссі

На Рівненщині науковці пішли ще далі. У 2023 році на самця Борися встановили GPS-нашийник. Завдяки телеметрії з’ясувалося:

Його індивідуальна ділянка – понад 143 кв. км.

Хижак не цурається води, використовуючи боброві загати як мости.

Рисі можуть стримувати чисельність інвазивних видів, зокрема єнотоподібних собак.

Рисі часто перетинають кордон України зі Словаччиною (фото: WWF-Україна)

Парадокс війни: як змінилося життя хижаків

Попри катастрофічні наслідки війни для довкілля, спостерігається несподівана тенденція. На Рівненщині популяція рисі зросла з 35 до 70 особин. Дослідники пояснюють це зменшенням мисливського тиску та забороною полювання.

Втім, це лише локальний ефект. Глобальні загрози – фрагментація лісів, будівництво доріг, браконьєрство та небезпека генетичної ізоляції через інбридинг – нікуди не зникли.

Як співіснувати з хижаком

Рись – чи не найбільш неконфліктний хижак, проте фермери іноді страждають від нападів на отари. Ефективним рішенням стали електричні огорожі. Статистика говорить сама за себе: якщо у 2018 році було зафіксовано 19 нападів на овець, то у 2023-му – лише чотири.

Науковці наголошують: майбутнє рисі залежить не лише від заповідників. Вона живе поруч із людиною, і головне завдання – навчитися мінімізувати конфлікти, зберігаючи при цьому дику природу.