Позначка: Культура

Джерело

Колектив виконав відому українську колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!» у потужній рок-версії. Музична прем’єра відбулася на офіційному YouTube-каналі.

Олег Скрипка виконував цю колядку під час зимової «Країни мрій». ВВ вперше виконали коляду «Добрий вечір» минулого Різдва на Святвечір у київському «Палаці Спорту». І тоді магія давньої пісні навіяла музикантам дещо несподівану ідею: «А що, якщо взяти коляду та перетворити її на потужний духопід’ємний гімн в стилі стадіонного епічного року?». Експеримент з легкої руки музикантів втілився врешті-решт в пісню.

«Добрий вечір» — це різдвяний подарунок всім слухачам від ВВ. Нова Зоря обов’язково осяє вашу оселю! У вас і нас все буде гаразд! — зазначили музиканти.

Хард-рок версію улюбленої українцями колядки активно коментують користувачі соцмереж:

«Сильно! Якби під вікном колядники так заколядували, та ще й під таку музику, то господар виніс би всі гроші з хати»;

«Нарешті повернулися до важкого звучання, за що ВВ і люблять»;

«Чудесно! І відразу настрій святковий з’явився»;

«Привіт із Сербії, українська мова – найкрасивіша мова серед усіх інших слов’янських».

Джерело

До програми, загальною тривалістю 78 хвилин, увійшли такі фільми:

«Наш Час»
Роберту та Донато, 9-річну дівчинку та її батька, розділяє прірва, що здається безмежною. Але насправді Донато значно вразливіший, ніж видається – і це відкриття робить цінним час, проведений разом в останні дні літа.

«Понеділок»
Літо. Флоренція. Тиждень моди. Двоє електриків налагоджують освітлення для показу відомого бренду та зранку до вечора мандрують містом у своєму фургоні.

«Міжсезоння»

Молоде подружжя збирається на свято. Емілія затримується із вбранням, а П’єтро свариться із краваткою, схвильований через промову, до якої не знає, як підступитися. Двоє починають розмовляти, переходячи з кімнати в кімнату – від одного етапу життя до іншого.

«Подорожі»

Вирій спогадів затягує батька та сина. Два різних дитинства, що пройшли в одному й тому ж місці, але за віддалених епох. Два світи, об’єднані довгими подорожами у часі та просторі, у намаганні розвіяти туман хвилюючих тіней.

«14»

Романтичний та замріяний хлопець на ім’я Лука працює у фотоательє і зустрічається з Камілою, яка одного дня залишає його. Хлопець переїжджає до ательє і закохується у дівчину з фотографій у плівці № 14.

«Jiaozi»

У старому й тепер залишеному кінотеатрі у Тайвані знаходять плівки фільму, що ніколи не демонструвався – «Jiaozi». Сюжет оповідає про жіночу помсту у відповідності до вимог часу, коли терпіння та спокій були єдиним способом вижити у багаторічній боротьбі.

Захід організовано у кооперації з Посольством Італійської Республіки в Україні, Італійським Інститутом культури в Україні та Італійським центром короткого метру. Фільми демонструються італійською мовою з українськими субтитрами.

Коли: 22 та 23 грудня о 19.00
Де: кінотетр Жовтень, вул. Костянтинівська, 26
Вартість квитка: 95 грн.

Нагадаємо, що нового в столичних кінотеатрах: як Шевченко став самураєм та Диво-жінка

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Приємним сюрпризом цьогорічного сезону став виступ симфонічного оркестру театру. У зв’язку з дотриманням карантинних вимог, з відкриттям нового сезону оперні концерти виконуються під рояль, а у балеті винятково використовується фонограма. Тому, живе звучання музичних інструментів з усіма їх яскравими тембрами стала приємною несподіванкою для глядачів. Хоча, програма концерту була побудована таким чином, щоб не задіювати розширений склад оркестру. Перший відділ концерту був присвячений здебільшого творчості видатного австрійського композитора, «віденського класика» Вольфганга Амадея Моцарта, а також прозвучало декілька відомих арій з «Севільського цирюльника» легендарного генія італійської опери-буффа Джоакіно Россіні.

Концерт розпочався зі знаменитої увертюри до опери «Весілля Фігаро» В.А. Моцарта. На жаль, нині опери цього чудового композитора, які вже понад 200 років любить увесь світ, майже не ставляться на нашій сцені. Остання постановка Моцартівського «Дон Жуана» була поставлена ще на початку 90-х років минулого сторіччя, і була втілена знаменитим режисером Іриною Олександрівною Молостовою (1929-1998). Можливо саме тому арії з опер Моцарта «Дон Жуан» та «Весілля Фігаро» дуже потішили публіку. Особливо слід відзначити чудове виконання арії Лепорелло нашим чудовим басом Тарасом Штондою.

Незважаючи на відсутність опер Моцарта у нинішньому репертуарі театру, для поціновувачів творчості цього геніального австрійця, Національна опера України поставила чудовий комічний балет «Весілля Фігаро», фрагменти з якого були представлені під час концерту. Хочеться відзначити, ніжну та ліричну Сюзанну у чудовому виконанні прими-балерини театру Наталії Лазебникової, а також Марата Рагімова у ролі жвавого та курчавого Керубіно. Справжньою перлиною вистави є комічна варіація Марцеліни (її танцює соліст балету Віталій Нетруненко), яка попри вік вражає своєї енергією та кокетством. Особливо комічно виглядала пародія на варіацію Кітрі з віялом у «Дон Кіхоті» у супроводі звуку тарілок лікаря Бартоло – багаторічного залицяльника Марцеліни.

Взагалі балетна частина вчорашнього Гала-концерту була чудово представлена багатьма яскравими виступами наших провідних солістів та артистів балету. А рожевий вальс з «Лускунчика» П. Чайковського та па-де-труа з «Корсару» А.Адана – це та безсмертна класика, яку можна дивитись та слухати вічно.

Другу частину першого відділу представляла інша опера за творами П’єра Бомарше – «Севільський цирюльник» Дж.Россіні – одна із прем’єр останніх сезонів театру. Хочеться відзначити майстерне виконання віртуозної арії Розіни Лілією Гревцовою та неповторну арію Дона Базіліо «Поговір» нашим чудовим басом Сергієм Магерою.

Другий відділ концерту порадував Антрактом до 4 дії з опери «Кармен» Жоржа Бізе у виконанні симфонічного оркестру театру під керівництвом Алли Кульбаби.

З солістів опери яскраво себе показали Сергій Ковнір, майстерно перевтілившись в образ Мефістофеля з опери Шарля Гуно «Фауст», та Ольга Фомічова у невеличкій, але дуже зворушлива арії Лауретти з опери «Джанні Скіккі» Джакомо Пуччіні.

Надзвичайно доповнила святкову програму композиція «Сіртакі» М. Теодоракіса у чудовій сучасній хореографії Алли Рубіної, яка поєднала в собі чудовий гумор та високий рівень майстерності, з якими бездоганно справилися Юлія Кулик та Віталій Нетруненко.

Не менш ефектне враження справив на публіку інший балетний номер – па-де-де з балету «Полум’я Парижу» Бориса Асаф’єва у виконанні молодої солістки балету Анастасії Гурської та досвідченого прем’єра Віктора Іщука. Яскрава музика, чудове виконання та артистизм заслужено викликали справжні овації у глядачів.

Не менш яскраво проявили себе і солісти опери. Чудово співала Сусанна Чахоян, яка виконувала болеро Мікаели з оперети Шарля Лекока «Серце та рука», а Анжеліна Швачка майстерно перевтілилась у комічну сцену сп’яніння від вина Периколи з однойменної оперети Жака Офенбаха.

Тематика оперети продовжилась і у заключному номері концерту – фіналу з другої дії з оперети «Летюча миша», яку виконали солісти театру та хор, урочисто вбраний в стилі балу з репертуарної опери «Травіата» Джузеппе Верді.

До речі, шкода, що сам легендарний італійський композитор не був представлений у програмі концерту. На жаль, Пісеньку Герцога з опери «Ріголетто» у виконанні нашого чудового молодого тенора Валентина Дитюка ми не почули, але сподіваємося, 7 січня у глядачів ще буде така нагода. Бо, до Різдва Христового, святкову концертну програму цього чудового Гала-концерту знову матиме нагоду побачити київська публіка. І сфотографуватися біля чудової ялинки у фойє нашого неймовірно красивого Оперного театру.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Датою заснування театру вважається 7 вересня 1978 року, коли відомий театральний діяч та режисер Едуард Митницький формує власну акторську трупу, силами якої відбувається прем’єрна вистава за п’єсою Родіона Феденьова «Вища точка-кохання», яка відбулася у приміщенні тогочасного Київського театру ляльок, що діяв у приміщенні Синагоги Бродського.

Багато років театр не мав власного приміщення, поки у 80-х київська влада не передала театрові приміщення радянського кінотеатру «Космос». Спочатку, поки в основній частині театру йшла реконструкція, вистави показувалися на камерній сцені театру у фоє (це був перший подібного роду експеримент у театральному житті Києва, який згодом охоче втілять і інші столичні театральні колективи). Основна сцена театру, в якому його можна побачити і сьогодні, відкрилася виставою «Я завжди твоя наречена» Отара Іоселашвілі. Прем’єра українською мовою відбулася у 1992 році за п’єсою Володимира Винниченка «Брехня».

В основі репертуару театру лежать не лише твори українських та закордонних класиків, але і цікаві сучасні постановки та театральний авангард, який завжди приваблював глядачів своїми неординарними постановками та креативними ідеями. Від початку існування до 2018 року головним режисером театру залишався видатний режисер Едуард Митницький, який вважається фундатором колективу. За 30 річну діяльність він поставив понад 80 вистав, незважаючи на поважний вік з величезним натхненням віддавався улюбленій справі. В одному своєму інтерв’ю митець казав:

«Театр – це захоплення людини, яка на кілька годин занурюється в інший світ. І далі все залежить тільки від самої людини. Вплив театру трансформується в якусь іншу якість, можливо, в наступних поколіннях, в загальнокультурному контексті. Культурна спадщина передається незримими шляхами – як культура сприйняття, культура мислення, культура почуттів. Зрештою, світ не такий страшний, коли є театр».

За весь час існування колективу театр одержав 15 нагород престижної театральної премії «Київська пектораль» усіх номінаціях.

Зараз справу Едуарда Марковича успішно продовжують його учні: режисер Тамара Трунова та Станіслав Жирков. За 2 роки вони успішно створили декілька яскравих прем’єр, які одержали високу оцінку глядачів та публіки.

«Не можна жити минулим, нехай і класичними цінностями, — адже кожна епоха приносить нове», — любив повторювати Едуард Митницький.

Сподіваємось, що цей чудовий колектив, відкривши нову сторінку своєї творчої біографії, порадує киян яскравими та неповторними прем’єрами.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

18 грудня 1917 року Центральна Рада, за ініціативи видатного державного діяча Михайла Грушевського, видала законодавчий акт про створення Української Академії Мистецтв. Відповідно до цього документу новостворений навчальний заклад мав право одержувати з-за кордону без мита усі необхідні для роботи матеріали, книга та картини. Друкарні УНР були зобов’язані надавати до бібліотеки Академії по одному примірнику усіх книг та часописів, які стосувалися мистецтва. Окрім цього, навчальному закладу забезпечувалась державна фінансова підтримка, її кошторис на 2018 рік складав 98 200 карбованців.

Першим ректором новоствореної Академії Мистецтв був видатний український художник Федір Кричевський, який за часи свої роботи виховав цілу плеяду українських митців, якими є Тетяна Яблонська, Георгій Меліхов, Костянтин Заруба та інші.

До викладання в Академії були запрошені провідні майстри тогочасного мистецтва, які вважаються не лише фундаторами закладу, але і основоположниками вищої мистецької школи нашої держави. Серед них такі легендарні постаті як Олександр Мурашко, Федір та Василь Кричевські, Михайло Бойчук, Георгій Нарбут, Микола Бурачек, Вадим Меллер, Абрам Маневич та інші.

З відкриттям Академії в молодих обдарованих митців з’явилась унікальна можливість здобувати професійну мистецьку освіту в Києві, а не їхати на навчання до Москви та Петербургу, як це робили багато попередніх поколінь відомих українських художників та майстрів.

В перші роки своєї діяльності Академія розташовувалась у приміщенні Центральної Ради (нині Будинок Вчителя), після зміни декількох адрес у зв’язку зі складним політичним становищем, в якому знаходилась у ті часи наша держава, вже за радянських часів мистецький заклад переїздить до приміщення колишньої Київської семінарії на Вознесенському узвозі, де продовжує діяти до наших часів.

У 2017 році Академія відсвяткувала свій 100 ювілей, представивши киянам експозицію чудових та маловідомих робіт професорів-засновників навчального закладу. Це була унікальна можливість познайомитись з творчістю видатного українського – художника, представника Розстріляного Відродження Михайла Бойчука, який заснував в Україні власну школу та окремий напрямок у живописі, який дістав назву «бойчукізм». На жаль, багато робіт майстра та його учнів були знищені за радянських часів, а до нашого часу дійшли лише незначна частина їх унікальної творчої спадщини. Деякі роботи можна побачити в колекції Національного художнього музею.

За свою 103 річну історію (сучасна назва закладу) виховала декілька поколінь відомих українських художників, архітекторів, скульпторів, які внесли вагомий внесок у розвиток нашого мистецтва у ХХ столітті та у наш час.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело

Вважається, що саме на честь цього святого одержав своє ім’я князь Аскольд під час прийняття християнства. Ця місцевість називалася тоді Угорським урочищем, назва якого походить не від угорців, а від старовинного слова «угр», яке означало крутий землистий берег.

Першу дерев’яну церкву на місці, де за свідченнями літописів загинув Князь Аскольд, звели за наказом Княгині Ольги, але вона згодом була зруйнована за наказом її сина, який на відміну від матері, дотримувався язичницької віри, борючись з християнськими святинями.

Згодом, дерев’яну церкву відновили вже за часів Князя Володимира, а у 1036 році на цьому місці був заснований жіночий Микільський Пустинний монастир.

У XVIII сторіччі, київські історики та просвітники висловили припущення, яке згодом знайшло своє підтвердження, що Монастир знаходився саме в Угорському урочищі, де за легендами був похований князь Аскольд. З того часу, це місце отримало свою сучасну назву «Аскольдова могила».

Що ж до самої церкви-ротонди у стилі ампір, знаної нам сьогодні, то ця святиня була побудована у 1809 році, на місці дерев’яного храму, відомим київським архітектором Андрієм Меленським (1766-1833). У середині старого храму зберігався кам’яний саркофаг Князя Аскольда, який не зберігся до нашого часу. Його доля, на жаль, є невідомою.

Збудований у мальовничому місці, храм мав неабияку популярність у киян. Надихала вона на творчість і багатьох відомих художників, серед яких і відома акварель Тараса Шевченка. По ній ми можемо роздивитися, як виглядала ця святиня у середині позаминулого століття.

Дивлячись на роботу нашого Кобзаря, неможливо не помітити, що біля церкви містився некрополь, який став місцем поховання тогочасної аристократії та знаних киян. За свідченнями тогочасних киян через вишукані надгробки та хрести його охрестили «Царством білого мармуру».

На жаль, часті зсуви ґрунту призводили до часткової руйнації поховань ще у середині ХІХ століття, а у радянські часи цвинтар був повністю зруйнований, а окремі поховання перенесли на Байковий та Лук’янівський цвинтарі. Мармурові надгробки використовувалися для оздоблення столичних парків, а саму ротонду перетворили на ресторан, а згодом на клуб дозвілля.

У такому вигляді вона існувала до середини 90-х, коли її передали церковній громаді греко-католицької церкви. Ця святиня стала першим київським храмом, яку відвідав під час свого візиту до України, Римський Папа Іван Павло ІІ. В пам’ять про цю подію на фасаді споруди була встановлена меморіальна дошка.

У середині храму сьогодні можна побачити чудові розписи присвячені життю Святого Миколи Чудотворця, які розповідають про його благочестивий шлях цього святого. Храм Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі – є найдавнішою пам’яткою в історії Києва, пов’язаною саме з ім’ям цього Святого. Вчені вважають, що саме тут було започатковане культове вшанування пам’яті Святого Миколая, а на його честь були збудовані чимало інших київських святинь та храмів.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»