Президент Володимир Зеленський розпочав третій рік свого президентства, маючи середньострокову непопулярність. Опитування, опубліковане минулого місяця, показало, що лише 21,8% українців проголосували б за його переобрання. Більш ніж половина вважають за краще, щоб він навіть не балотувався на другий термін. Це різке падіння з 73%-вої підтримки, і певна кількість виборців вважають, що він не зміг виконати свої обіцянки змін.
Про це йдеться в аналітичній статті Еuobserver.
Визнавши це, Зеленський намагався перезавантажити своє президентство, відродивши передвиборчу обіцянку “деолігархізації” України. Його початковий крок був забороною трьох телевізійних каналів, які контролював Віктор Медведчук, та подальшим арештом олігарха за підозрою у державній зраді.
Медведчука звинувачують у співпраці з Росією для приховування права власності на енергетичні активи в окупованому Криму. “Це лише початок”, пообіцяв Зеленський: “Таких заходів буде набагато більше, доки всі українські олігархи не будуть зменшені до статусу звичайних великих бізнесменів”.
Здатність кількох мільярдерів здійснювати контролюючий вплив на країну була проблемою з перших років незалежності України, тому дії щодо стримування їхньої влади слід вітати.
Проте “деолігархізація” – це гнучка концепція, відкрита для більш ніж одного способу використання.
Володимир Путін був першим пострадянським лідером, який розіграв цю карту, пообіцявши “ліквідувати олігархів як клас”. Те, що розпочалося як застереження для бізнес-еліти триматися подалі від політики, швидко переросло до арешту політичних опонентів і закінчилося повним встановленням авторитарної влади.
Тож виникає питання, чи має намір Зеленський взяти владу у олігархів, щоб передати її людям, або, як Путін, накопичити її для себе. Існує безліч ознак того, що основною метою Зеленського є зміцнення особистого авторитету. Сюди входить готовність усунути чиновників з номінально незалежними функціями.