У четвер, 23 вересня, Верховна Рада України проголосувала за антиолігархічний закон №5599. За досконалої розробки пунктів та з правками, які не суперечать Конституції він мав би всі шанси стати реальним інструментом для боротьби з олігархічною системою та узурпуванням влади. Однак ця версія законопроєкту має чимало недоліків, які можуть суттєво вплинути на політичне життя країни.
По перше, визначення особи олігархом відбувається не через суд, а в результаті рішення РНБО. Таким чином порушено принцип незалежності гілок влади – президент і 15 членів РНБО перетягують на себе повноваження судової влади. На відміну від суду, громадянин, якого визнають олігархом, не має права на захист в органі, який його таким визнає.
Позасудовий шлях визнання олігархом в РНБО містить величезні корупційні ризики. Хабарів і корупції не буде лише у випадку кришталево чесних членів РНБО та президента. Однак цей закон може стане інструментом для їхнього збагачення, оскільки особи, яких визначатимуть як олігархів, все є пропонуватимуть матеріальне розв’язання проблеми.
Крім того, закон не передбачає механізм оскарження рішення РНБО до і після набрання чинності цього рішення. Це створює загрозу помилок, або політично вмотивованих рішень для переслідування опозиції.
Подібний шлях уже пройшла Росія. Боротьба з олігархами там знищила опозицію та свободу слова, але не ліквідувала олігархів. Ті, хто ділиться з владою, і далі процвітають за допомогою державних монополій та бюджету. Президент України Зеленський хоче пройти шлях Путіна, але Україна не хоче перетворюватись на Росію.
Перелік ознак олігарха не містить основного – використання державного бюджету та державної власності для особистого збагачення. Навіть ознака про монополії виникла тільки після критики суспільства.
Наразі у законі є лише три ознаки олігарха, що мають бути присутніми одночасно:
- бере участь у політичному житті;
- має значний вплив на засоби масової інформації;
- є кінцевим бенефіціарним власником природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Ознака 1 та 2 належить до конституційних прав кожного громадянина, які не можуть обмежуватись навіть законами. Так свобода політичної діяльності гарантована в статтях 15, 22 та 41 Конституції. Вільне право збирати та поширювати інформацію (у тому числі критичну щодо дій влади) гарантується статтею 34 Конституції.
Закон однозначно має бути зупинений у Конституційному суді. Через це президент України Володимир Зеленський прагнув отримати повний контроль за Конституційним Судом.