Замість радянського актора — громадський діяч: у столиці з’явилася вулиця Володимира Качали

Джерело

На початку грудня Київрада перейменувала ще 32 вулиці, бульвари та провулки, назви яких пов’язані з росією та радянським міфологізованим минулим.

Серед них, нову назву також одержала вулиця Василя Качалова у Солом’янському районі Києва, яку носила ще з 1957 року.

Відтепер, вона має ім’я українського інженера XIX століття, громадського діяча, підприємця та мецената Володимира Качали (1842-1894).

Його батько Стефан був священником греко-католицької церкви, жив у Галичині став одним з провідних діячів українства на теренах, що належали тоді Австро-Угорській імперії.

Він активно сприяв створенню національних громадських осередків, брав участь у заснуванні Товариства «Просвіта» та Товариства імені Шевченка, матеріально підтримував українські школи й бібліотеки. Палко відстоюючи етнічну тотожність та громадянські права русинів-українців, Стефан Качала присвятив цій темі чимало промов та публікацій, обирався до Галицького сейму.

Однодумцем та сподвижником Стефана Теодоровича був його молодший брат Андрій, також священник, меценат української культури та науки.

На відміну від своїх батька й дядька, Володимир не надто тяжів до релігії, тож обрав собі зовсім інший шлях. З юних років він відчував прагнення до техніки, тож по закінченню Тернопільської гімназії, продовжив освіту у Політехнічному інституті у Відні.

Невдовзі після цього, молодий інженер переїхав до Києва, де на той час набувало величезного поширення цукрово-бурякове виробництво. Володимир Качала починає працювати у цукроварні знаної родини Терещенків. Згодом, майбутній підприємець увійшов до керівного складу деяких інших цукрових заводів.

За спогадами сучасників, глибоко та досконально опанувавши цю справу, Володимир Качала став одним із засновників (у 1871 році) Київського відділення Російського технічного товариства — авторитетного об’єднання професіоналів, яке спершу спеціалізувалося саме на цукробуряковій промисловості. Брав участь у міжнародних промислових виставках.

Окрім успішної підприємницької діяльності, ще одним проявом активності інженера стало утримання закладу штучних мінеральних вод та готелю при ньому, що знаходився на схилі біля Олександрівського (Володимирського) узвозу. Інженер орендував це підприємство у міста.

З травня по серпень тут діяла лікувальна зала для користування теплими й холодними штучними мінеральними водами, кумисом, кефіром, сироваткою й молоком. Також до послуг киян були облаштовані лікувальні грязьові та мінеральні ванни та гідропатичний кабінет. Медичною справою завідували долучені до цього фахівці, а Володимир Качала утримував при «мінеральних водах» лабораторію хімічного аналізу зі складом приладів та реактивів.

Поза лікувальним сезоном орендатор використовував приміщення закладу на свій розсуд. Частину їх займав готель, де мешкав сам підприємець з родиною. Також, час від часу він охоче приймав своїх родичів та земляків з Галичини.

«Почував себе Українцем, жив в стислій приязні з Олександром Кониським і залюбки жертвував на українські справи чималі суми, потайки від тітки, що була росіянкою і не раз передо мною нарікала, що дядькове українство коштує їм дорого. Як Галичанин, він давав притулок приїжджим до Києва Галичанам і допомагав їм влаштовуватися…», — згадував про інженера його родич Омелян Киричинський.

Саме в готелі Качали у квітні-травні 1886 року зупинився Іван Якович Франко, коли приїздив до Києва брати шлюб з киянкою Ольгою Хоружинською, а племінник Качали — Сергій Киричинський був у весільному обряді одним з дружків від нареченого.

Однак, це зовсім не заважало Володимиру Качалі активно підтримувати у Києві українську культуру та її відомих діячів. Зокрема, він надавав власну залу у бюветі мінеральних вод під заняття українського народного хору, очолюваного композитором Миколою Лисенком.

«Залу Качали» тепло згадувала у своїх спогадах племінниця Лисенка — письменниця та українська громадська діячка Валерія О’Коннор-Віленська.

Восени 1887 року подружжя Марії та Володимира Качал придбали на вулиці Володимирській, 45 садибу, приступивши до її нової забудови.

У 1891 році на їхнє замовлення було підготовлено кресленики двоповерхового з підвалом особняка в глибині подвір’я та триповерхового з підвалом прибуткового будинку по фронту ділянки. Автором проєкту став архітектор Олександр Хойнацький.

У маєтку містилися помешкання родини інженера Качали, його технічна контора та офіси Гребениківського й Рогізнянського цукрових заводів Слобожанщини.

На вуличному фасаді триповерхового будинку вирізняються колоритні фігури кремезних атлантів і пишногрудих каріатид, які тримають балкон другого поверху.

Пройшовши через глибоку арку, бачимо власне особняк. У плетиві чавунного огородження балкона помітні літери М і К. Це ініціали власниці — Марії Качали-замовниці будівництва.

Фасад будівлі оздоблений в характерному на той час неоренесансному стилі.

В інтер’єрах особняка збереглися мармурові парадні сходи, освітлювані через скляну стелю, кілька віталень із ренесансним ліпленням на стелях і карнизах, кахельних печах.

Нині, в колишньому особняку на Володимирській, 45-а знаходиться Київський будинок вчених.

Серед останніх технічних захоплень інженера Качали варто назвати також електрифікацію.

За часів, коли електричне освітлення лише починало поширюватися у Києві, Володимир улаштував на території своєї садиби невелику приватну електростанцію (не збереглася), що обслуговувала його власні будинки й могла на комерційних засадах живити енергією ділянки сусідів.

Цей проєкт, на жаль, став останнім в житті Володимира Качали. У взимку 1894 року, через сильні морози вимерзла значна частина врожаю цукрових буряків, що сильно позначилося на діяльності підприємця. Заборгувавши значні суми коштів, підприємець занедужавши на серце, помер за 10 днів. Йому виповнився лише 51 рік.

Похований Володимир Качала на Байковому цвинтарі. Його надгробок із надписом російською: «Мир праху твоєму, незабутній батьку» зберігся до нашого часу. Він увінчаний скульптурою скорботної жінки з важким якорем, що є символом надії на спасіння.

Лише на початку 1905 року Київський суд, вислухавши скарги кредиторів покійного інженера-технолога, визнав Качалу банкрутом і наклав арешт на його майно. Дефіцит становив пристойну суму — 250 тисяч рублів.

Донька і зять Володимира Качали були змушені продати батьківський особняк, який згодом змінив декілька власників до націоналізації у радянський час.

Нагадаємо, у разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно, повідомляє Роман Лелюк, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА.

До теми: на Борщагівці з’явилася вулиця на честь київської династії аптекарів, вчених та меценатів.

https://vechirniy.kyiv.ua/news/76090/

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»