28 червня – День Конституції України: які права українці знають найгірше

Сьогодні, 28 червня, в Україні відбуваються різноманітні заходи з нагоди Дня Конституції. Саме цього дня у 1996 році був прийнятий Основний Закон нашої держави, пише УНН.

Коли День Конституції і чому його відзначають 28 червня

Після відновлення Незалежності підготовка перших проектів Конституції України розпочалася вже у 1992 році. Однак, жоден з них так і не потрапив на розгляд до Верховної Ради.

8 червня 1995 року під час гострого протистояння тодішніх президента України Леоніда Кучми та голови Верховної Ради Олександра Мороза для досягнення політичного консенсусу був підписаний Конституційний договір (так звана мала Конституція). І практично одразу розпочалася робота над новим проектом Основного Закону.

12 березня 1996 року підготовлений проєкт нової Конституції України був рекомендований до розгляду у Верховній Раді. Документ, зокрема, передбачав посилення повноважень президента та створення двопалатного парламенту.

4 червня 258 депутатів з численними поправками підтримали проект у першому читанні. Однак, процес підготовки документу до другого читання суттєво уповільнився.

26 червня Кучма підписав указ про проведення 25 вересня 1996 року всеукраїнського референдуму про схвалення проекту Конституції України в редакції від 12 березня, який передбачав розпуск Верховної Ради.

У відповідь на це депутати 27 червня прийняли рішення про проведення безперервного засідання з прийняття Конституції. 28 червня, після більш ніж 24-х годинного засідання, о 09:18 315 депутатів прийняли Конституцію України. Того ж дня Кучма скасував свій указ про референдум.

Загалом, з 1992 до 1996 року було представлено 15 проєктів Конституції України.

Україна прийняла нову Конституцію останньою з усіх колишніх республік Радянського Союзу. У 1991-96 роках незалежна Україна жила за конституцією УРСР, до якої постійно вносилися поправки.

З 1996 року до Конституції України було внесено вісім змін, три з яких стосувалися змінити форми правління.

8 грудня 2004 року, у розпал Помаранчевої революції, для того, щоб розв’язати політичну кризу, Верховна Рада проголосувала за перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.

Після перемоги на президентських виборах віктора януковича Конституційний суд відмінив рішення ВР та розширив повноваження глави держави.

21 лютого 2014 року під час Революції гідності Верховна Рада вдруге проголосувала за перехід до парламентсько-президентської форми правління.

Права українців: що люди часто знають поверхово

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець у коментарі УНН розповів, що Офіс Омбудсмана бачить, що багато людей не знають своїх прав, зазначивши, що ще складніше – коли людина усвідомлює, що її право порушене, але не знає, куди звернутися і який механізм захисту застосувати.

Право, про яке людина не знає або яке не може захистити, фактично перестає працювати. Моє завдання як Омбудсмана – зробити так, щоб кожен українець не лише знав свої права, а й розумів, як їх реалізувати і захищати. Ми системно інвестуємо у право про світу: готуємо роз’яснення, проводимо інформаційні кампанії, видаємо брошури, створюємо практичні рекомендації та постійно наповнюємо наші інформаційні ресурси. На офіційному сайті та в соціальних мережах люди можуть знайти відповіді на найпоширеніші питання щодо захисту своїх прав

Водночас, за його словами, рівень правової обізнаності українців поступово зростає, про що свідчить і кількість звернень до Офісу Омбудсмана. Якщо у 2022 році Офіс отримав 42 485 звернень, то у 2025 році – вже 152 592. Тобто кількість звернень зросла майже втричі. І ця тенденція зберігається: станом на 18 червня 2026 року ми вже отримали майже 79 тисяч звернень. 

Він наголошує, що якщо говорити про права, які люди можуть не знати, то це насамперед право на соціальний захист, зокрема щодо пенсій, допомог і пільг та порядку їх оформлення й оскарження рішень. Також часто залишається поза увагою право на безоплатну правничу допомогу – можливість отримати юридичну підтримку. Окремо люди не завжди обізнані про право на доступ до публічної інформації, яке дає змогу отримувати дані від органів влади та контролювати їхні рішення.

На прикладі військовозобов’язаних детальніше розповім. Значна частина військовозобов’язаних недостатньо поінформована про свої права та механізми їх захисту. Найчастіше це стосується права на відстрочку або звільнення від військової служби за наявності законних підстав, порядку подання документів через “Резерв+” або ЦНАП, а також права на їх належний розгляд. Недостатньо відомим залишається і право на належне проведення ВЛК, доступ до медичних документів, отримання рішень комісій та їх оскарження. Окремо – право на повагу до гідності та заборону будь-якого принизливого поводження, а також право на інформацію, доступ до матеріалів справи і можливість оскарження рішень у встановленому порядку. Ми намагаємося використовувати всі доступні канали, щоб люди в Україні та за її межами не лише знали про свої права, а й могли їх реально реалізувати

Які основні права мають українці у щоденному житті

Лубінець наголошує, що права людини охоплюють усі сфери нашого життя і вони належать кожному від народження і не залежать від статусу, віку чи місця проживання.

За його словами, передусім це право на життя, повагу до людської гідності, особисту безпеку та свободу. Не менш важливими є право на освіту, охорону здоров’я, працю, справедливі та безпечні умови праці, а також право на соціальний захист і достатній життєвий рівень.

У повсякденному житті ключове значення мають також право на житло, доступ до адміністративних послуг, право на звернення до органів влади та ефективний захист своїх прав у суді, наголошує Уповноважений з прав людини. Саме ці права найбільш відчутно визначають якість життя людини і її можливості реалізувати себе в державі.

Омбудсман детальніше розповів про окремі права та виклики, з якими люди стикаються під час їх реалізації: 

Право на безпеку. Одним із найважливіших прав людини є право на безпеку. В умовах війни воно набуває особливого значення, адже йдеться не лише про комфорт чи захищеність, а насамперед про збереження життя та здоров’я людей. Важливою складовою права на безпеку є доступ до укриттів. В умовах воєнного стану вони мають бути реальними, доступними та придатними до використання.

У 2025 році ми провели 1 066 моніторингових візитів до укриттів. Результати викликають серйозне занепокоєння: у 93% перевірених об’єктів виявлено порушення та недоліки, які безпосередньо впливають на можливість людей отримати належний захист під час повітряних тривог. Лише 80 укриттів із 1 066 не мали зауважень. Ці цифри свідчать про системну проблему

Право на освіту. Сьогодні багато говорять про реформу освіти та впровадження Нової української школи. З 1 вересня 2027 року має запрацювати профільна старша школа, де учні 10–12 класів навчатимуться в академічних ліцеях і зможуть обирати напрям навчання. Однак ключове питання полягає в іншому: чи готова система до цих змін і чи не призведе реформа до звуження доступу дітей до освіти?

Ми вже бачимо тривожні сигнали. З 2024 року стрімко зростає кількість звернень щодо порушення права на освіту через реорганізацію та закриття шкіл, відсутність шкільних автобусів, неналежний стан доріг і неможливість безпечно дістатися до навчального закладу. Якщо у 2024 році таких звернень було лише 4, то у 2025 році – вже 79, а лише за перші місяці 2026 року – 43

Омбудсман наголошує: “право на освіту не може реалізовуватися за рахунок права на безпеку. В умовах війни держава зобов’язана забезпечити такі умови, щоб діти могли навчатися без ризику для життя та здоров’я. Це стосується і проведення НМТ. Тестування має відбуватися в належно обладнаних укриттях. Ми вже фіксували випадки, коли через численні повітряні тривоги на Одещині діти складали тест майже 13 годин. Така ситуація ставить учасників у нерівні умови, створює надмірний психологічний і фізичний тиск та негативно впливає на результати. Безпечне та справедливе оцінювання має бути не винятком, а стандартом”.

Також Уповноважений наголошує, що війна не скасовує трудові та соціальні права – люди не повинні втрачати доступ до соціальних виплат, пенсій чи права на працю через бюрократичні бар’єри, недосконалість процедур або бездіяльність окремих органів влади. Завдання держави – забезпечити, щоб соціальний захист працював саме тоді, коли він потрібен найбільше.

За період з 1 січня по 16 червня 2026 року надійшло 736 звернень щодо порушення трудових прав. Найчастіше – оплата праці, відпустки, соціальні гарантії та умови праці. Також надійшло 3 002 звернення щодо порушення соціальних прав. Йдеться про випадки, пов’язані із затримками або відмовами у соціальних виплатах, пенсійному забезпеченні, наданні пільг та інших видах державної підтримки. На всі звернення ми реагуємо без винятку. На початку року ми зіткнулися з ситуацією припинення виплат пенсій для внутрішньо переміщених осіб з боку органів Пенсійного фонду. Для їх відновлення необхідно було пройти процедуру підтвердження факту неотримання пенсії від органів рф – через вебпортал ПФУ, використавши для цього кваліфікований електронний підпис “Дія.Підпис” (“Дія ID”), створений в застосунку “Дія”. Виникає закономірне питання: як із цим мали впоратися люди похилого віку, які часто не мають доступу до цифрових сервісів? У результаті з близько 1,3 мільйона внутрішньо переміщених осіб орієнтовно 337 тисяч пенсіонерів ВПО залишилися без виплат

Ще один показовий приклад, за його словами, відсутність належної логіки реалізації програм соціальної підтримки. У 2025 році урядова програма одноразової виплати “зимова підтримка” у розмірі 1000 гривень була побудована за принципом універсального підходу – однакова сума для всіх, без урахування реального рівня вразливості людини. За даними Міністерства економіки, таку допомогу отримали 9,3 мільйона громадян.

Водночас частина людей фактично втратила можливість її отримати через технічні збої, неактуальні дані в реєстрах або помилки в облікових системах. У результаті навіть універсальна програма, яка мала бути простою та доступною, на практиці виявилася нерівною для частини громадян. Після передачі функцій із призначення соціальних допомог до Пенсійного фонду України виникли серйозні затримки в опрацюванні звернень. Люди місяцями не отримували допомоги. Понад 17 тисяч неопрацьованих звернень. Лише після втручання Офісу Омбудсмана кошти дійшли до частини адресатів – із запізненням на півроку.

Ще один показовий приклад стосується соціального захисту людей, які проживають на радіоактивно забруднених територіях. 32 436 осіб втратили право на доплату до пенсії внаслідок змін до Державного бюджету на 2025 рік.

До нас регулярно надходять звернення громадян щодо затримок або ненадання соціальних виплат. Один із таких випадків стосувався жінки з двома малолітніми дітьми, яка переїхала із Сумської до Полтавської області. Тривалий час вона не могла отримати допомогу на проживання для ВПО через те, що її електронну справу не було передано від органу соцзахисту до територіального органу Пенсійного фонду України. Завдяки моєму сприянню як Омбудсмана України громадянці призначено допомогу з червня 2025 року та здійснено виплату у розмірі 32 тис. гривень. Окремо варто зазначити, що проблеми соціального захисту ВПО мають системний характер. Йдеться не про поодинокі випадки, а про відсутність цілісної державної політики, яка б забезпечувала довгострокові рішення для цієї категорії громадян. 4,6 млн ВПО роками жили без затвердженої державної стратегії та комплексної політики щодо їхнього захисту. Станом на сьогодні стратегія державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб на 2026 рік не затверджена. Фактично відсутній єдиний державний курс, який би визначав чіткі підходи до забезпечення житлом, інтеграції у громади та працевлаштування ВПО

Ще один критичний напрям, за його словами, – це право на житло, особливо в контексті внутрішньо переміщених осіб. Для мільйонів людей, які втратили домівки, це не лише соціальне питання, а базова умова відновлення життя. Водночас саме через цю призму особливо гостро проявляється проблема евакуації громадян із тимчасово окупованих територій.

Право на адміністративні послуги – ще один системний блок, який напряму впливає на реалізацію інших прав. У результаті навіть гарантовані державою послуги можуть ставати малодоступними або надто складними для отримання. Наведу яскравий приклад: до Офісу звернувся ветеран податкової міліції. Він не міг отримати елементарну довідку для перерахунку пенсії. Законодавство просто не визначало, хто взагалі має цю довідку видавати. Після звернення до голови Комісії з реорганізації Головного управління ДФС громадянину видали необхідну довідку.

Часто проблема полягає не у відсутності самого права, а у складності процедур його реалізації. Надмірна кількість документів, заплутані алгоритми дій та затримки у міжвідомчій взаємодії створюють реальні бар’єри для людей.

Окремо варто згадати питання мобілізаційних заходів, які здійснюються в умовах воєнного стану. Мобілізація є необхідною складовою обороноздатності держави, однак усі заходи мають здійснюватися виключно в межах Конституції та законів України. У випадках їх порушення ми реагуємо та вживаємо заходів. Про масштаб проблеми свідчить і динаміка звернень: у 2022 році – 18 звернень, у 2025 році – 6 127 звернень, тобто зростання у 333 рази. Окрему тривогу викликають порушення найфундаментальнішого права – права на життя. Йдеться про випадки загибелі військовозобов’язаних у приміщеннях територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, під час проходження військово-лікарських комісій або транспортування до навчальних центрів

Він наголошує, що такі випадки фіксувалися в різних регіонах держави. Зокрема, у травні 2026 року в місті Дніпро чоловік помер під час проходження ВЛК внаслідок раптового погіршення стану здоров’я. Також у травні 2026 року в Тернополі стався смертельний випадок у приміщенні ТЦК, обставини якого наразі встановлюються правоохоронними органами.

Мобілізаційні заходи є необхідним елементом захисту держави в умовах воєнного стану, однак вони мають здійснюватися виключно на основі закону і з безумовним дотриманням прав людини. Зростання кількості звернень та наявність резонансних випадків свідчать про системні проблеми у практичній реалізації процедур. Це вимагає посилення правових гарантій, прозорості дій усіх залучених органів та забезпечення ефективного контролю за дотриманням принципу верховенства права. У центрі всіх рішень має залишатися людина та її фундаментальне право на життя і гідність

Які права поставлені на “паузу” в Україні під час дії воєнного стану

Лубінець наголошує, що не став би говорити про “паузу” прав українців під час воєнного стану, але наголошує, що варто розуміти: воєнний стан не означає скасування прав і свобод.

Стаття 64 Конституції України передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод – виключно із зазначенням строку їх дії. Водночас Конституція чітко визначає перелік прав, які не підлягають обмеженню навіть за цих умов. Зокрема, це право на життя, заборона катувань, право на справедливий суд, право на правову допомогу та інші.

Якщо говорити про обмеження, то сьогодні в Україні діють обмеження свободи пересування: запроваджена комендантська година, спеціальні режими в’їзду і виїзду в окремих регіонах, а також обмеження виїзду за кордон для окремих категорій громадян, насамперед військовозобов’язаних. Також діють обмеження у сфері інформації – зокрема щодо поширення відомостей, які становлять державну або військову таємницю, або інформації, що може завдати шкоди безпеці держави, не можна фотографувати військові, критичні об’єкти, не варто вести трансляцій обстрілів

Також під час воєнного стану не проводяться вибори та референдуми, оскільки в умовах війни неможливо повною мірою гарантувати їх безпеку та демократичні стандарти. Водночас це право не скасовується і буде повністю відновлене після завершення воєнного стану.

За його словами, окремо варто згадати право власності: у виняткових випадках майно може бути примусово відчужене для потреб оборони держави, але лише на законних підставах і з обов’язковим відшкодуванням його вартості.

Водночас він наголошує, що важливо розуміти різницю між обмеженням і порушенням прав.

Обмеження прав – це коли держава в межах закону тимчасово звужує їх реалізацію з легітимною метою: безпека, оборона, громадський порядок, захист прав інших людей. Порушення прав – це коли дії виходять за межі закону або не мають правового підґрунтя.

І тут дуже важливо свідомо розуміти контекст. Обмеження прав під час воєнного стану запроваджуються не як “зручне рішення” держави, а як вимушена реакція на реальну загрозу – збройну агресію. У мирний час такі заходи просто не застосовувалися б. Тому кожне рішення в умовах війни – це завжди баланс між захистом прав людини і захистом держави та життя людей. Важливо розуміти: навіть в умовах воєнного стану будь-які обмеження прав людини не є “поза контролем”. Вони мають чіткі межі закону, і як тільки ми бачимо, що ці межі порушуються або що обмеження застосовуються надмірно – ми одразу реагуємо. Воєнний стан не скасовує і не “заморожує” права людини – він лише передбачає можливість їх законного та тимчасового обмеження у межах Конституції та законів України

Про які права українці частіше забувають

Часто люди не реалізують свої права не тому, що їх не знають, а через практичні бар’єри. По-перше, складні процедури: багато адміністративних і соціальних послуг мають заплутані вимоги, велику кількість документів і незрозумілі алгоритми дій. Це створює відчуття, що “розібратися надто складно”. По-друге, недовіра до результату: у частини людей є переконання, що навіть якщо звернутися, це нічого не змінить або процес затягнеться. Через це вони просто не починають діяти. І по-третє, відсутність звички відстоювати свої права: багато хто не має досвіду взаємодії з адміністративними чи судовими процедурами, не знає, з чого почати, і тому уникає таких кроків, навіть коли має на це повне право. Водночас я хочу окремо наголосити: найбільшим і наймасштабнішим порушником прав людини сьогодні є російська федерація

Він наголошує, що саме внаслідок її збройної агресії в Україні відбуваються системні та грубі порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини – це і вбивства цивільних, і руйнування цивільної інфраструктури, і незаконне утримання цивільних осіб та військовополонених, і депортація та примусове переміщення українських дітей.

Ці злочини мають масовий і цілеспрямований характер, і саме вони сьогодні становлять найбільший виклик для системи захисту прав людини не лише в Україні, а й у міжнародному вимірі.

Сьогодні Україна одночасно захищає державу і забезпечує функціонування системи прав людини в умовах війни. Це складний баланс, у якому кожне рішення має вимірюватися впливом на життя і гідність людини. Водночас аналіз звернень громадян і практичних кейсів свідчить про наявність системних викликів у реалізації соціальних, економічних, освітніх, житлових та адміністративних та інших прав. Це вимагає не лише реагування на окремі порушення, а й послідовного посилення державних політик, процедур і механізмів захисту