Стамбульська конвенція: що вимагають ратифікувати на Марші жінок в Україні

 Джерело

8 березня у центрі Києва проходить Марш жінок, присвячений Міжнародному жіночому дню. Учасниці вимагають ратифікувати в Україні Стамбульську конвенцію про боротьбу з насильством щодо жінок.

“Прямий” пропонує читачам згадати основні положення Стамбульської конвенції.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина. 12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною, що ратифікувала Конвенцію, а вслід за нею — 31 інша країна з 2013 до 2018 роки.

Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і “покінчення з безкарністю злочинців”.

Конвенцію ухвалив Комітет Міністрів Ради Європи 7 квітня 2011 року. Вона набрала чинності з включенням 10 ратифікацій, вісім із яких мали бути від країн-учасниць Євросоюзу.

На грудень 2015, Конвенцію було підписано 39-ма країнами, слідом за ратифікацією Албанією, Австрією, Боснією та Герцеговиною, Італією, Чорногорією, Португалією, Сербією та Туречиною. Пізніше того ж року її ратифікували Андорра, Данія, Франція, Мальта, Монако, Іспанія та Швеція. У 2015 році також була ратифікована Словенією, Фінляндією, Польщею та Нідерландами, а у 2016 — Сан-Марино, Бельгією та Румунією; у 2017 — Грузією, Норвегією, Німеччиною, Естонією, Кіпром та Швейцарією, а у 2018 році — Хорватією, Македонією, Ісландією та Грецією. Країни, що ратифікували Конвенцію, є законодавчо пов’язаними її положеннями, як тільки вона набуває чинності.

Конвенція надає країнам-учасницям комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству.

Основні цілі:

– захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками та домашнього насильства;

– сприяння викоріненню всіх видів дискримінації щодо жінок, сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;

– захист і допомога всім постраждалим від насильства над жінками та домашнього насильства;

– сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства;

– забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства стосовно жінок та домашнього насильства.

Структура Конвенції базується на “чотирьох П”: Попередження (Prevention), Захист та підтримка постраждалих (Protection and support of victims), Суд над злочинцями (Prosecution of offenders) та Загальні принципи (Integrated Policies). Для кожної області передбачаються блоки специфічних заходів. Конвенція також встановлює обов’язки стосовно збору даних та підтримки досліджень насильства проти жінок. Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів.

Конвенція характеризує насильство проти жінок як порушення прав людини та форму дискримінації. Країни мають виконувати забезпечення належної сумлінності під час попередження насильства, захисту постраждалих та провадження справ над злочинцями. Більше того, визначаються види правопорушень, що характеризуються як насильство проти жінок. Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі порушення:

– психологічне насильство (ст. 33);

– переслідування (сталкінг) (ст. 34);

– фізичне насильство (ст. 35);

– сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди (non-consensual sex) (ст. 36),

– примусовий шлюб (ст. 37);

– жіноче обрізання (ст. 38);

– примусовий аборт (ст. 39);

– примусова стерилізація (ст. 39).

Конвенція постановляє, що сексуальне домагання (харасмент) має бути суб’єктом “кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій” (ст. 40). А також включає статтю про злочини, здійснені в ім’я так званої “честі” (ст. 42).

Також документ пропагує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об’єктивного та обґрунтованого виправдання.

Читайте також: українські жінки вимагають ратифікувати Стамбульську конвенцію.