Новий Чорнобиль: Як корупція в НАЕК «Енергоатом» може призвести до ядерної катастрофи?

Про справи в українській атомній енергетиці написано за останній рік чимало. Численні корупційні скандали, багатомільйонні відкати на постачанні запчастин для українських АЕС, підтасовані тендери і, як наслідок, повна руйнація колись цілком самодостатньої і економічно успішної галузі. Втім, близьке звільнення з посад, схоже, тільки стимулює корумпований топ-менеджмент НАЕК «Енергоатом» збільшувати темпи і масштаби дерибану державних коштів.

Ще 22 грудня керівництво НАЕК «Енергоатом» випустило на своєму сайті переможну реляцію про завершення будівництва центрального сховища відпрацьованого ядерного палива. Т. в. о. президента «Енергоатома» Петро Котін заявив про 100% будівельної готовності об’єкту і анонсував, що у травні 2021 року до сховища заїде на зберігання перша партія ВЯП.

Реальний же стан готовності цього стратегічного і потенційно небезпечного об’єкта далекий від готовності. На бутафорське відкриття ЦСВЯП не приїхав жоден із запрошених високих гостей. Ні президент Зеленський, ні голова уряду, ні профільний міністр. Всі розуміли, що взявши участь у цій виставі, вони практично візьмуть на себе катастрофічні політичні наслідки цього феєричного провалу.

Те, що будівництво не могло бути завершено у вказані строки, свідчить той факт, що договір із завершення робіт по ЦСВЯП було підписано лише на початку грудня 2020-го. З невідомих причин на нього наклали гриф «таємно» і не винесли на торги у систему Prozorro. Підрядником виступило ТОВ «БК КБР», на рахунки якого тільки 10 грудня надійшов перший аванс у розмірі 50 млн грн. Документів, що засвідчують кваліфікаційну атестацію з ядерної та радіаційної безпеки, компанія не мала, натомість уже була фігурантом кримінального провадження щодо розкрадання коштів при проведенні закупівель.

За задумом головних архітекторів цієї афери – Германа Галущенка, Олега Боярінцева і підконтрольного їм Петра Котіна – ми з вами мали повірити у те, що ТОВ «БК КБР», отримавши перші кошти 10 грудня, уже 22 грудня завершила всі роботи на технологічно і інженерно складному об’єкті, створивши своєрідне біблійне чудо.

Очевидно, що жодні серйозні роботи виконати у такі короткі строки було неможливо. А гроші, виділені у вигляді авансу, пішли на частковий марафет до театралізованого дійства, а також частково були виведені у готівку і передані у вигляді відкату, який, за інформацією з поінформованих джерел у «Енергоатомі», становить рекордні 45% від суми контракту. Шляхом простих математичних підрахунків, думаю, не складно буде порахувати, про який корупційний прибуток може йти мова, якщо врахувати, що загальна сума цієї угоди становить 485 мільйонів гривень.

Але найстрашніше тут навіть не сам відкат, а те, що в результаті таких схем може бути побудовано. Адже йдеться про місце, де зберігатиметься відпрацьоване ядерне паливо. Більш зрозуміло буде уявити це на прикладі доріг, де відкат, який становить 10%, на якість побудованої дороги особливо не вплине, а от за умови, що підряднику доведеться повернути чиновникам пів суми, дорога навряд чи встоїть навіть кілька місяців. Думаю, з такими дорогами в Україні стикався кожен. Що ж тоді чекати від об’єкта особливої небезпеки, де виток радіації може загрожувати десяткам і сотням тисяч людей?

За нашою інформацією, суму відкату у 45% було узгоджено на Банковій, де з «покровителями» так званих управлінців з «Енергоатому» зустрічався Олег Боярінцев. Власне, тому фігуранти справи не боячись перевірок і не ховаючись витискали з будівництва ЦСВЯП всі соки по максимуму.

Уже згаданий тут віце-президент компанії Герман Галущенко особисто підписав запит на виділення коштів компанії «БК КБР» на два дні раніше, ніж з цією сумнівною компанією взагалі підписали угоду. А комерційну пропозицію, яку «БК КБР» надіслало до НАЕК того ж таки 7 грудня, проаналізували просто з космічною швидкістю, і в той же день видали висновки про прийнятність всіх умов і розрахунків. Що знову ж таки свідчить про надзвичайну зацікавленість керівництва компанії «Енергоатом» у пришвидшені процедури оплати. Що не дивно, якщо, звісно, йдеться про астрономічну суму відкату.

Цікаво, що Галущенку, який до цього був фактичним керівником НАЕК під прикриттям маріонетки Котіна і користувався необмеженою владою на підприємстві завдяки довірі з боку ОПУ, довелося самому ставити викривальний підпис на цьому документі. Джерела у «Енергоатомі» стверджують, що це була вимушений захід, адже не вдалося знайти тих, хто взяв би відповідальність за цю відверту аферу на себе.

Не допомогли і погрози вірного соратника Галущенка Олега Боярінцева, який завідує у НАЕК кадрами. Просто у всій компанії не знайшлося того, хто готовий був би сісти до в’язниці, прикриваючи собою відверту корупційну схему цього злочинного тандему.

Звертаючись до правоохоронних органів, зокрема, НАБУ, СБУ і ДБР, з проханням перевірити викладені факти, хочеться відразу запитати, чому настільки підозріла угода не викликала у них сумнівів від самого початку. Хочеться вірити, що йдеться про завантаженість цих органів розкриттям інших корупційних афер, і закликати негайно вилучити всі документи та провести їх всебічну і ретельну перевірку. Встановити, що гроші виведені з рахунків підрядника, а роботи не виконані навіть на чверть, буде зовсім не складно.

І зробити це потрібно негайно, адже з такими шаленими коштами фігуранти справи можуть просто покинути країну і спокійно доживати віку у розкошах десь у Монако чи Маямі. А ми з вами опинимося перед загрозою екологічної ядерної катастрофи, подібної за масштабами до Чорнобильської трагедії. Йдеться, зрештою, про об’єкт підвищеної небезпеки, і якщо відпрацьоване паливо привезуть на незавершене сховище – ризик витоку радіації буде надзвичайно високим. А значить, нам і нашим дітям та онукам доведеться розплатитися за чужу жадібність своїм життям чи здоров’ям.

Джерело

Схожі повідомлення

Коні у Чорнобилі побачили сніг раніше, ніж кияни

Джерело

На території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника помітили коней Пржевальського, які розгулювали вже сніжними галявинами.

Світлини коней серед засніженого лісу оприлюднили на Facebook-сторінці заповідника.

Цікаво, що кінь Пржевальського став символом регенерації Чорнобилю після катастрофи. Більше 20-ти років тому саме ліси чорнобильської зони стали прихистком для 36 тварин цього вимираючого виду.

Сьогодні ж, у Зоні їх налічується вже біля 150.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення

У Чорнобилі помітили природну аномалію

Джерело

«Верба тягнеться за теплом, от і прагне зацвісти. Але січневі плюси дуже оманливі. Мороз повернеться й вербові котики мусять зачаїтись до ранньої провесни. А поки – ще рано, — пояснюють природну аномалію у заповіднику.

Фото Оксани Красюн

Нагадаємо, на Україну очікує справжня зима

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення

У Чорнобилі спіймали шукача радіаційних пригод із Польщі

Джерело

Як повідомили у поліції Київщини, хлопця спіймали поблизу відселеного села Бенівка, у Чорнобильську зону він проник нелегально.

«Встановлено, що порушником виявився 29-річний громадянин Польщі, який прибув до ЧАЕС з метою екстремального туризму», — йдеться в повідомленні.

Фото – Поліція Київської області

Тепер хлопцю загрожує штраф від 340 до 510 грн.

Окрім цього поліція звернулась до Міграційної служби для того, щоб порушнику скоротили термін перебування України.

Нагадаємо, співробітники Чорнобильського заповідника провели перший етап зимового обліку орланів-білохвостів, які занесені до Червоної книги України.

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення

До дня Ліквідатора: роботи 50 художників представлені у віртуальному Чорнобилі

Джерело

Всі експонати виставки представлені онлайн, подивитись їх може кожен зі свого браузеру абсолютно безкоштовно і не виходячи з дому. Серед експонатів переведені у 3D-формат роботи відомих українських художників: «Чорнобильська Лекаха» Марії Примаченко, що жила на кордоні з Зоною Відчуження, серія пророчих картин Івана Марчука, фоторобота Арсена Савадова, так і нові імена українського мистецтва. Повний перелік учасників виставки за посиланням.

“Чорнобиль — місто майбутнього”. Олександра Тумик та Олександра Ступаковська.
У проєкті поєдналися сьогодення Чорнобиля та його можливе футуристичне майбутнє, що знаходиться по той бік моста. Новинні стрічки нового Чорнобиля показують те, до чого прагне людство: “У світі більше не залишилося небезпечних ядерних відходів”.

Подорож виставкою нагадує дивну комп’ютерну гру про мистецтво. Головна локація виставки – центральна площа Прип’яті, але на якій розташовано 4 блок ЧАЕС з Аркою, а по центру стоять велетенські скульптури, що зображують Ліквідаторів, які ціною свого життя зупиняли ядерну загрозу для всього світу.

«14 грудня –  День вшанування Героїв Ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Вони віддали здоров’я, дехто життя та своє майбутнє, заради нашого життя і майбутнього всієї планети. Цією виставкою ми хочемо нагадати, що в Україні є багато людей, хто пам’ятає та шанує Подвиг Ліквідаторів, він не забутий. Якщо у вас серед родичів чи знайомих є ліквідатори, скажіть їм Дякую, не тільки від себе, а й від своїх дітей»,- зазначає Валерій Коршунов, куратор виставки та автор проєкту ARTEFACT.

Роботи художників, дуже різні за змістом та наповненням, дозволяють з різних кутів подивитись на трагедію Чорнобиля. Частина з них присвячена подвигу Ліквідаторів, частина питанням екології, деякі фейкам та приховуванню інформації радянською владою, урокам, які залишив нам Чорнобиль.

Експонати розташовані просто на площі, а деякі всередині будівлі ДК «Енергетик», у вигляді порталів, через які потрапляєш в окремий світ кожного експонату. Якщо швидкість вашого інтернет з’єднання не надто висока, кожен експонат можна подивитись окремо, просто переходячи до його віртуального світу з сайту виставки Artefact.live, де вони всі представлені окремо.

“Trace of Chernobyl”. Іван Дзісь.
Ця арт-інсталяція привертає увагу до онкохворих дітей, чия хвороба виникла внаслідок аварії на ЧАЕС. Деякі дослідження припускають, що Чорнобиль спровокував близько 1 тис. випадків захворювання на рак щитоподібної залози та 4 тис. інших видів раку. Точні наслідки впливу катастрофи на здоров’я людей все ще оцінюються.

Деякі експонати, як-то експонат Алевтини Кахідзе «Сортування сміття в майбутньому», можна навіть встановити у себе вдома у доданій реальності через смартфон. 

Виставка ARTEFACT: CHOrnobyl вже отримала високу експертну оцінку на міжнародному фестивалі медіамистецтва MADATAC в Іспанії, де була презентована віртуально через пандемію COVID-19. Як тільки карантинні обмеження будуть зняті, світ зможе побачити виставку у звичайному форматі. 

Сайт проєкту, проєкт у соціальних мережах Instagram та Facebook

Проєкт реалізовано за підтримки: Українського культурного фонду, Міністерства Культури та Інформаційної політики України, Державного агентства України з управління зоною відчуження, Національного музею «Чорнобиль», МГО «Центр ПРИП’ЯТЬ.ком», МГО «Європейський Інститут Чорнобиля».

У День вшанування ліквідаторів вибуху у Чорнобилі «Вечірній Київ» розповідає про рятувальників, які у трагічному 1986-ому були в самому епіцентрі лиха

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення

День пам’яті ліквідаторів Чорнобильської аварії: три героїчні історії київських рятувальників

Джерело

Про аварію, яка майже 35 років тому сколихнула весь світ, сьогодні звикли згадувати навесні – коли власне й стався вибух на Чорнобильській АЕС. Втім, є ще й інша дата – 14 грудня – яку присвятили вшануванню усіх, хто ціною власного життя і здоров’я у нерівній боротьбі  рятував людство від лиха. Саме цього дня у 86-ому завершили будівництво саркофагу над зруйнованим енергоблоком…

Нині відомо, що ліквідаторами аварії були близько 600 000 осіб – від атомників, пожежників та тодішньої міліції до так званих «партизанів» із запасу та медиків. Частина з них – потрапивши під «агресивне» опромінення – у муках загинула у перші дні чи місяці після аварії. Іншим –  про героїчні будні біля реактора все життя не дозволяє забути зруйноване здоров’я та моторошні спогади… 

«У перші дні ніхто не вимірював радіацію, навіть дозиметрів не було…»

Якову Миронову невдовзі виповниться 83. При знайомстві він одразу наголошує – сам дивується, як після чорнобильського минулого дожив до таких років. Більшість його колег, з якими він був на місці аварії,  не переступили й п’ятий десяток… Декого радіація ж вбила у перші дні після вибуху. 

Яків Миронов потрапив в Чорнобильську зону на другий день після трагедії

У 1986-ому Яків Анісімович очолював 5-ту воєнізовану пожежну частину з охорони Фастова, що на Київщині. Саме рятувальники з Київської області одними з перших виїхали на місце вибуху. 

«Коли сталась Чорнобильська трагедія, мені дали команду прибути в управління пожежної охорони. Там зібрали 30 чоловіків з усієї області. Без уточнень розповіли, що трапилось. І скерували на місце аварії.  Дорогою один втік – налякався, напевно. Всі інші приїхали на місце вибуху на другий день після аварії, 27 квітня», – розповідає Яків Миронов.

Він пригадує, що спочатку замовчували реальні масштаби трагедії… Не знали рятувальники і про дози радіації, яку отримували у зоні лиха.

Яків Миронов (третій ліворуч) з колегами 

«Десь якісь чутки були, але конкретно не говорили. У перші дні ніхто не вимірював рівень опромінення, навіть дозиметрів не було… Та, якби й міряли, очевидно, що показники зашкалювали б.  Це вже пізніше приїхали спеціалісти, які почали підраховувати і записувати дані. Важко було.  Коли їхали на аварію, ми з хлопцями були переконані, що, як кажуть, «шапками то все закидаємо». А виявилось, що це світова катастрофа», – каже Яків Миронов.

У Чорнобилі він був до 8 травня. За менш ніж десять днів, йому раптово стало погано. 

«Машина «швидкої» забрала мене в лікарню без свідомості. Так почались мої поневіряння по госпіталях», – розповідає Миронов. 

Прийнявши шалену дозу радіації, він провів у лікарняних стінах майже пів року. Каже, що практично щодня давала про себе чути нова болячка. Разом із ним за життя боролись і сотні інших ліквідаторів, частина яких, на жаль, програли цей бій… Якову Анісімовичу дивом вдалось стабілізувати своє здоров’я. 

«Мабуть, мене врятувало те, що раніше займався важкою атлетикою. Можливо, здоров’я було міцнішим і готовим до навантажень. Бо це була надзвичайна доза опромінення. Молоді хлопці не витримували, помирали», – пригадує Яків Миронов.  

З сумом каже, що відгомін Чорнобилю чує дотепер – у поганому здоров’ї, у моторошних спогадах, у жалі за колегами, яких у буквальному сенсі нищила радіація. 

«Пригадую, як мій підлеглий Мальований збирався їхати в Чорнобиль. Я ще так подумав, що в нього двоє діток, кажу, не їдь. А він поїхав, і за лічені дні помер. Дуже шкода… А скільки таких було? Скільки дітей залишились без батьків? Страшно уявити. Важке випробування випало нам, дуже важке», – підсумовує Миронов. 

«Хлопці підіймались на дах з лопатами, рахували до 60-ти і повертались назад»

Миколі Силенкові – 62. У 1986 році він обіймав посаду командира відділення в пожежній охороні Фастова. На місце аварії він потрапив не одразу – а вже через три місяці після трагедії. У цей час, каже, ліквідація наслідків вибуху була більш налагоджена. Зрештою, і самі ліквідатори тоді вже знали, з чим мають справу і ретельніше захищались. 

Микола Силенко працював у Чорнобилі у липні-серпні 1986 року

«Приїхав в Чорнобиль у липні 86-го. Масштаби ми вже знали, звісно. Але їхати мусили, бо ми були військовозобов’язані. Дружина просила мене залишитись, каже, двоє дітей – одній дитині тоді було тільки два місяці. Вона хвилювалась за мене, бо хлопці постійно вмирали. Але пояснив, що відмовитись не можу і не маю права – треба їхати», – пригадує Микола Силенко

У Чорнобилі він пропрацював місяць. Був і в Прип’яті, населення якого евакуювали через аварію.  

«По телевізору показували Прип’ять – спустошене місто, зупинений транспорт, захисна сітка, грати повсюди, пусті атракціони.. Але в реальності все було набагато моторошніше. Нам, військовим, досить стриманим в емоціях, було страшно на це все дивитись. Хотів зробити фото біля Прип’яті на фоні станції. То, цікаво, що я є на фото, а станція так і не проявилась», – згадує Микола Силенко. 

Сьогодні, оглядаючись назад, у минуле, пригадує моменти, які найбільше вразили його у далекому 1986-ому. 

Микола Силенко у зоні відчуження

«Часто собі згадую, як треба було графіт з даху  енергоблоку прибирати. Танк, який мав це робити, заглух. То змусили солдати вичищати лопатами  –  хлопці підіймались на дах, рахували до 60-ти і повертались назад, сподіваючись уникнути агресивної радіації. Бігали, бідолахи, туди-сюди, –  розповідає Микола  Силенко. – Сьогодні важко аналізувати, які рішення були правильними, а які – ні. Обставини були інші, режим був інший. Але жодне покоління на таке не заслуговує – страшне лихо. Страшне».

Після Чорнобиля, його скерували на тримісячне відновлення  – спочатку про наслідки «роботи» у зоні свідчила гіпертонія, біль та ломота у кістках, загальна слабкість. Згодом пережив інсульт та інфаркт…

«Зранку після аварії приїхав лікар, мені поміряли тиск – 200 на 100»

Іванові Павловському – 63. У Чорнобильську зону він потрапив вже у 1987-ому році – туди його скерували одразу після закінчення пожежного училища. Жартує – «просто з корабля на бал». От тільки «бал» мав для нього ледь не фатальні наслідки…

Іван Павловський служив у зоні відчуження впродовж десяти місяців у 1987 році

«Я приїхав в Чорнобиль молодим, сильним 30-річним хлопцем.  Був переконаний, що мені нічого не загрожує. Мене призначили заступником начальника частини з охорони Чорнобильської АЕС. І поставили завдання відновлювати пожежну частину, яка охороняла станцію. Коли мене вперше привели у будівлю цієї частини, прийняв таку дозу радіації, що пізніше весь одяг «фонив». Змусили перевдягатись, щоб потрапити у їдальню», – розповідає Іван Павловський

В Чорнобилі він відслужив десять місяців практично без вихідних. Аж поки не почало підводити здоров’я. 

«Буквально перед пуском третього енергоблока – вкінці 87-го – виникла аварія. Понад десять тонн масла витекло із турбіни. І караул (вартові, – ред.) , в тому числі і я, виїхали на цю аварію. Люди мусили черпати масло і на тросі відрами підіймати. Зранку після аварії приїхав лікар, мені поміряли тиск – виявилось 200 на 100. Я ще тоді пожартував, що після трьох чарок такого тиску не маю і засумнівався в результатах. Але, на жаль, радіація робила своє. Лікар призначив мені пігулки, і сказав прийти на другий день», – пригадує Іван Павловський. 

Іван Павловський (крайній справа) у чорнобильській зоні 

Однак, ані на другий день, ані на третій – тиск не знизився. Відтак його терміново направили у госпіталь. 

«Медик тоді попередив, якщо зараз не почну лікуватись, мене може «розбити» – тоді так говорили, якщо, наприклад, був ризик інсульту. Після обстеження, вже в госпіталі, сказали, що більше в зону їхати не можу – маю понижений імунітет і є серйозні загрози життю», – розповідає  Іван Григорович. 

Зізнається, що лише тоді вперше зрозумів, що молодий вік та відмінне здоров’я не врятують від впливу радіації.

«Коли тільки приїхав в Чорнобиль, зустрівся зі співробітником, якого в той час виводили із зони. Спитав в нього, чому їде. Відповів, що має високий тиск. Я тоді ще так жартома йому сказав, мовляв,  сачкуєш. Він нічого не відповів, лише так глянув – досі пам’ятаю той погляд, – каже Іван Поліковський. – Життя мене провчило… Коли після Чорнобилю лежав три місяці в госпіталі з тиском, не раз згадував про цей випадок. Соромно було. Обіцяв собі обов’язково попросити вибачення, якщо коли-небудь зустрінемось». 

Згодом йому таки вдалось перепросити у свого колеги. Давні знайомі знайшли один одного в мережі Facebook. До речі, саме тоді, коли Іван Павловський разом із іншими ліквідаторами із Фастова готували матеріали і експонати для місцевого музею про учасників ліквідації наслідків аварії.

 Відкрили Фастівський музей героїв Чорнобиля десять років тому – здебільшого власними силами та з допомогою волонтерів. Тут  зібрали спогади та експонати – від манекенів, одягнених в одяг ліквідаторів та медиків, до масок, шоломів та дозиметрів,  які нагадують сьогодні про трагічне 26 квітня 86-го року. 

«Усім, хто сюди приходить, я завжди говорю: Чорнобиль – це не лише трагедія. Це подвиг. Це попередження. Це також героїзм – і тут я не про себе говорю, а про тих, для кого ця операція стала останньою. Бо, якщо ми вижили і пройшли це, то маємо обов’язок розповідати про аварію дітям. Аби вберегти їх від маленьких помилок, які можуть спричинити величезні катастрофи», – підсумував Павловський. 

P.S. Редакція «Вечірнього Києва» висловлює вдячність і шану всім, хто в різний час долучався до ліквідації наслідків аварії у Чорнобилі. Без Вас та Вашого героїзму світ не впорався б! 

Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення

У Чорнобилі спіймали браконьєра з сомами та щуками

Джерело

Недобросовісного рибалку, який на моторному човні пробрався в зону відчуження, спіймали на річці Прип’ять.

Схожі повідомлення